Дай серцю волю, заведе в неволю

Ява 3

Морозиха і Микита.

Морозиха. Намоглась в одну душу: ворожи їй та й ворожи!.. Ні жодної зірки на небі, геть заволокло та захмарило… певно, на дощ! Дивилась, дивилась… блиснула одна зірка та й знову заховалась: еге, — на мою думку, так випада, що коли не заслаб де в дорозі, то чимсь дуже бідкається. (Сіла на полу). Еге! То оце вже Семен і вернувся з заробітків? Гарний парубок: тихий та покірний!.. От буде пара!..

Микита. Кому?

Морозиха. Одарці! Оце вже вони, мабуть, восени і поберуться.

Микита. Навряд!

Морозиха. Чому ж? Вони одно другого стоять! Та й любляться, либонь, собі.

Микита. Навряд, кажу, чи поберуться! То пусте діло, що любляться!

Морозиха. От цього-то вже я й не зрозумію! Може, її хто інший свата?

Микита. Я її сватаю.

Морозиха. Ти? Опам'ятайся! Еге-ге, стривай, стривай! Правда, чула і я щось таке, ніби похоже… Хто ж це мені казав? Не пригадую… Але ж кажуть, що вона тебе ненавидить.

Микита. Можна так зробить, що й полюбе.

Морозиха. Конешне, чого чарами не зробиш?… На світі усяке є зілля — і до отрути, і до любощів…

Микита. І без чарів обійдемось!

Морозиха. А гроші-то, мовляв, найкращі чари. Еге-ге, ти як захочеш, то знайдеш собі таку дівчину…

Микита. А як я не хочу нікого, опріч Одарки?

Морозиха. Та що-бо ти це таке кажеш? Як же це?

Микита. Те, що чуєте!.. Та це, бачте, я шуткую! Я вчадів; а з чаду я можу так зробить, що Семен і теля з'їсть.

Морозиха. Як? Що таке? І бога ж ти не боїшся отаке казати? Оце вигадав! Певно, ти, парубче, з жиру дурієш! Одно слово: дука, багатир!.. Через те тобі отаке нікчемне і в голову лізе!

Микита. Що ж мені робити, коли я її люблю? Тут і нехотячи зробишся нелюдиною, коли серце болить, мов гадина його ссе!.. Кажуть: сякий-такий Микита, бешкетник, каверзник… А ніхто не загляне Микиті в душу, ніхто не спита, що там у нього діється. (Надто зрушений). Знаєте, тітко, що іноді щось на мене таке находить, що, здається, коли б моя сила, то я б усіх людей порізав; а Одарку розчавучив би, мов ту гадину, на шматки б її роздер! (Помовчав). Нехай би я був паскудний на вроду або ж злодій чи шибеник… Чому ж Одарка не хоче мене любить? За що вона зневажає мене? Через що я їй осоружний?… Вмре, загине.

Морозиха. Та отже недаром, мабуть, кажуть: «Не родись багатим, а родись щасливим!»

Микита. Так отже кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу, щоб Семен на їй оженився; не попущу, щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! «Не родись багатим»!.. Що з того, що я багатий, коли серце моє пошматоване гірш старцевої одежі?… «Не родись багатим»!..

Морозиха. Ти, мабуть, і справді п'яний?

Микита. Ні, я не п'яний, а упрямий! Що б то я був за парубок, щоб не посватав, котру схочу?

Морозиха. Бачу, парубче, що твоє багатство тобі вже зовсім забило памороки. Жируєш ти!

Микита. Та замовчіть ви, бога ради, не дорікайте, мене, не ворушіть мого серця!.. (Довго ходить по хаті). Тітко, чи нема у вас чарки горілки?

Морозиха. Та в тебе й так хмелю того повно в голові.

Микита (сів за стіл). Не бійтесь, я розуму не проп'ю. А що у мене отут засіло, у цій кістці (показує на лоб), того ні горілкою, ні отрутою не занімиш!.. (Співа).

Гей, і п'є козак, п'є,
Бо в козака гроші є.
Гей, за ним, за ним ненька старенька.
Дрібні слізоньки ллє.
Ой ти, синочку мій,
Ти, дитино моя,
Гей, не пий, не пий тії горілочки,
Бо зведе з ума.
Як горілки я нап'юсь,
Та й ума я наберусь,
Гей, з невірною дружиною
Жити не поймусь.

Ява 4

Ті ж. Одарка, Маруся, Христя, Горпина і другі дівчата.

Дівчата. Добривечір вам в хаті!

Морозиха. Здрастуйте, мої любі дівчаточка!.. Отже й гаразд, що ви поприходили, а то тут Микита…

Микита. Я чув колись приказку: «їж борщ з грибами, держи язик за губами».

Маруся. А вгадайте, тітко, де це ми були?

Христя. Ну, та й язиката!

Маруся. Це ми у нас на горищі курей покрали!

Морозиха. Ой буде тобі на горіхи від батька!

Маруся. Про батька байдуже, аби мати не дізнались. Тоді буде мені сто чортів і сіра свита! (Регоче).

Микита. Тітко, дайте ж мені чарку горілки!

Морозиха. І де б то вона у мене взялась?

Микита. А, чорт батька зна що!

Маруся. Давайте, дівчата, поскубемо курей та зготуємо вечерю, а щоб не поснули — заспіваємо.

Морозиха. Оце розумна річ! Справді, заспівайте! Давно вже моя хата не чула співів… Візьми ж котра курей та поріж за хатою, а тоді вже й скубти!..

Микита скрутив цигарку, одвернувся від дівчат і затулив вуха; дівчата сідають на лавах, готують вечерю, інші ложки перемивають та полумиски; одна дівчина взяла курей і пішла з хати.

Дівчата(співають).

Та нема гірш нікому,
Як тій сиротині,
Ніхто не пригорне
При лихій годині.
Та не пригорне батько,
Не пригорне мати,
Тільки той пригорне,
Що думає взяти.
Налетіли гуси
З далекого краю,
Скаламутили воду в тихому Дунаю.
Бодай сірі гуси
З пір'ячком пропали,
А що нас розлучили,
Як голубів пару.
Як ми кохалися,
Як зерно в горісі,
А тепер розійшлися,
Як туман по лісі.

Микита. Ну, вже завели гарної! Хай вам враг з такою піснею!

Маруся. А ти заткни вуха та й не слухай.

Микита. Ба ні ж, завили, неначе по мертвому!

Маруся. Я знаю, чому тобі не по нутру ця пісня.

Микита. Ти знаєш з носа та в рот!.. (Сміється).

Маруся. Засмійся, Матвійку, дам копійку.

Микита (з серцем). Що ти сказала?

Маруся. Те, що чув! Хіба ти оглух?

Микита. Щоб тобі язик всох!

Маруся. Бог — не дитина, не послуха дурного вина!

Микита. Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по губах! Щось у мене дуже сверблять руки!

Маруся (регоче). Ох, лишенько! Я ж тебе так точнісінько боюсь, як торішнього снігу.

Морозиха (до Марусі). Але й ти яка дівка! Чи вже ж не можна змовчати?