Хлопчина був одягнутий у короткі штанці, картату сорочку, пострижений під бокс і доволі міцно скроєний. Дівчина чепурненька, в білій сукні з мереживними комірцями, з двома величезними бантами у пшеничних косичках і в коричневих туфельках на модних тоді шпильках.
Графиня, видно, обожнювала ясмин, бо його кущами були обсаджені всі алеї і весь схил над хатою. Саме в пору дозрівання черешень у Розмарії починав цвісти ясмин. Запах квітів був приємним, проте дуже сильним, часом аж різким.
У нашому селі кущі ясмину ніхто ніколи не садив, але коли квіти розпускались у Розмарії, вся околиця, наче в солодкому дурмані, пливла-тонула у пахощах. Навіть трави, які саме о цій порі косили, встигали напитись повітря і потім цілу зиму пахли у стодолах ясмином.
Хлопець зірвав квітуче гроно і підніс дівчині. Вона галантно вклонилась і подякувала. Щось недобре, схоже на ревнощі, заворушилося в мені, і я не знайшов нічого ліпшого, як крикнути з дерева:
— Гей, ви, що тут робите? Хто вам дозволив ходити і рвати чужі чічки?
Діти зупинились і глянули зацікавлено на мене.
— Ми не чужі! — гукнув упевнено хлопець. — То ти — злодій, рвеш наші черешні!
О, сонце гаряче, зорі ясні, мене назвали злодієм! Од несподіванки я аж гикнув і стрімголов злетів із дерева.
— Хто, хто я буду? — перепитав, підскочивши до хлопця.
— Той, хто ласиться на чуже, — злодій! — відрубав незнайомець, насупивши брови.
Я підсік супротивника під коліно і з усією селянською щедрістю вліпив кулаком межи очі.
Хлопець схопився долонями за очі, похитнувся, але втримався на ногах. Якусь мить мовчав, а далі відкрив обличчя і, побачивши на пальцях кров, заплакав.
Дівчина, що досі ошелешено спостерігала збоку, отямилась і, не звертаючи на мене уваги, суворим тоном звернулась до свого супутника.
— Янош, як ти смієш плакати? Ти ж пан! Як тобі не соромно ревіти перед обірванцем?
Від почутого я закам’янів і замість того, аби відповісти гідно за «обірванця», принишк, знидів і позадкував. І ніяк не міг дотямити, що так вразило мене: чи то наука, що пан завжди має бути паном, навіть заюшений кров’ю, чи владний голос юної панни.
Дівчина тим часом підійшла до скривдженого, витерла хустиною розквашеного носа і сльози.
— Тебе скільки вчили: де б не був, що б з тобою не сталося, мусиш пам’ятати — ти є пан! — насварилася пальцем дівчина і підвела хлопцеві підборіддя. — Вище голову — ти є пан!
І тільки тоді обернулася до мене. Худенька, тендітна, вона нагадувала дику конвалію. Але варто їй було глянути на мене, як це, здавалося б, миле і ніжне створіння здобуло невидиму силу і владу. В її очах, що вражали синьою глибиною, спалахнули іскри якоїсь таїни, загадковості. І невидима зваблива сила, що струменіла із зеленуватих зіниць, аж перепинила мій подих. Так підступно наближає, потім нагально заковтує в себе утопленика вир. Мені, що звик до своїх не вельми манірних, неотесаних сільських ровесниць, дівчина із Розмарії раптом здалась прекрасним створінням з інших далеких-далеких і ще ніким не бачених світів. Вона гордо звела голову і поглядом, яким тільки володарки дивляться на своїх підданих, мовчки зміряла мене і суворо сказала:
— А ти… чуєш, ти?! Ти є людина, а чи звір? А тепер іди!
Взяла мене своєю крихітною рукою за плече і повела до воріт.
Щось бунтувало в мені, опиралось і кричало, проте я йшов під владою тендітної руки загадкової незнайомки… Незнайомки з поставою конвалії й очима всевладної княгині. Я, великий бунтар, скорився крихітній долоні і йшов покірно до виходу з Розмарії. Йшов як немічне щеня, як побитий пес. І молив у душі Господа і дякував щиро йому, що цього ганьбища ніхто з наших не бачить.
Увечері, коли всі зібралися за столом, я раптом, навіть не торкнувшись їжі, встав, вийшов надвір і сів під старою грушею. Щось незрозуміле коїлось зі мною. Бачилося, що світ, у якому я жив у злагоді і гармонії з усім і всіма, несподівано дав тріщину. В маленьку щілину проникло з невідомості таємниче світло. І я не розумів, чи воно починало мене гріти, чи спалювати і руйнувати. Як не намагався вичавити з себе спогад проминулого дня, але рука дівчини незримо весь час торкалась мене і вела у невідомий, тривожний, але таки звабливий і щемливий світ.