— Ти щойно бачив явище, котре ще нікому із живих не відкривалося, — сказала Віоланна.
— Так, неймовірно! — видихнув я. — А що це було насправді?
— Перезмінка Душ. Щогодини відбувається перезмінка людських Душ, — відповіла Віоланна.
— Я не розумію.
Віоланна, пильно обдивляючи стіну, пройшла з десяток кроків, а потім обернулася і сказала:
— Кожна людська Душа, щоб досягнути безсмертя, мусить пройти сім життів. І кожне з них відповідає ярусу в цій стіні. Після першого життя Душа оселяється у відведене їй гніздечко у першому ярусі хранилища. Після наступного життя — у вищому. І так аж до сьомого рівня. А після, коли стане згустком Божественного світла, Душа відлітає у Вічність.
— Ну, а далі?
— Душа, яка пережила сім рівнів, стає частинкою всемогутньої сили Творця, що утримує Всесвіт.
— А загалом людським розумом можна пізнати Світобудову? — запитав, усвідомлюючи свою наївність.
Віоланна підняла голову і, наче комусь там — угорі, відповіла:
— Найсучасніший комп’ютер, створений людським інтелектом, — старенька рахівниця сільського бухгалтера порівняно з тим Генієм, який править Всесвітом!
Знову озвався дзвін, і все повторилося. Одні Душі зграями відлітали, інші прибували і поселялись у щойно звільнених гніздах.
— Неймовірне видовище, — мовив захоплено я, не наважуючись розпитувати про те, що так і не зміг збагнути.
А Віоланна продовжувала:
— Кожна Душа народжується з подиху Творця. Опанувавши людське єство, вона проживає відведений земний строк. А після смерті тіла прилітає сюди й оселяється на першому рівні. Тут якийсь час, мовити б, спочиває. А далі, обравши собі долю, знову вертається на Землю. І так аж до сьомого рівня. Щораз Душа змінює свій колір, подобу. Ти бачиш. Щоб сягнути своєї досконалості, Душа проходить у часі еволюцію, як плід в утробі матері від зачаття аж до народження.
— А який період Душа перебуває тут, тобто на кожному із семи рівнів?
— Може бути і день, а може і цілі століття. Все залежить від того, наскільки швидко Душа обере собі нову долю.
— Як вона це робить? — не приховував здивування.
— Ці ніші у стіні — для кожної Душі своєрідний храм. Вона там відпочиває після земних трудів, очищується і передивляється людські долі. Тисячі, мільйони доль… Це може, я казала, тривати дуже-дуже довго. І ось коли Душа нарешті обере долю конкретної людини, повертається знову до земного життя — за новим досвідом.
— Це так необхідно?
— Із кожним новим досвідом… із кожним рівнем Душа самовдосконалюється аж до абсолютного світла… Це обов’язкова умова переходу у Вічність.
— Не можу збагнути: одна справа, коли Душа обирає долю полководця, вождя, вченого, талановитого митця чи просто людини вправної. А ось доля злочинця, нікчеми, жебрака — як це зрозуміти?
— Якщо хочеш наблизитися до Істини, маєш пройти крізь усі людські пороки, достоїнства й благодаті, вогонь і воду… Як це зробив Христос.
— Але хіба багатий може зрозуміти нужди жебрака?
— Розкіш — страшніше випробування для Душі, аніж злидні, — загадково всміхнулася Віоланна. — Багатство дається для того, щоб людина допомогла злиденному. А злиденному благодать від заможного має йти, аби задумався над власним буттям і почав шукати шляхи, як змінити нужденне існування на повноцінне життя. Так само полководець має ділити торжество перемоги і гіркоту поразки разом із простими солдатами. Вождь повинен завжди вести власний народ до тріумфу, а коли доведеться — першим покласти голову на жертовник. Талановитий мусить прихилити менш обдарованого, а дуже успішний, коли летить стрімко вгору, хай простягне руку тому, хто катастрофічно падає донизу.
— Отже, мав правду мудрець: «Кожній людині Господь кладе на плечі тільки такого хреста, якого вона у змозі понести»…
— Але чи захоче потім людина ту ношу на собі тримати… — додала Віоланна. — Далеко не кожна Душа пройде гідно через випробування обраної нею Долі. Такі Душі, навіть якщо і сягають дуже високого рівня, сюди вже не повертаються.
— А чому так відбувається: невже Душа, народжена із подиху Творця, може схибити?
— Перші люди Адам і Єва теж були сотворені Господом, але тим не менше согрішили, — відповіла Віоланна. — Душа, яка прагне абсолютного світла, має пройти великий шлях Пізнання до абсолютної досконалості. І чию б долю Душа не обрала, цей шлях йде через, так би мовити, Закон трьох С — самопізнання, самовідданість і самопожертва. Тільки цим триєдиним шляхом можна сягнути абсолютної досконалості… Про це є притча.