«БОГ. Бере витоки з існування далекого простору (див. «Патологія почуттів»). На думку релігії (див. «Псевдонауки»), Б. – міфічна істота, що перебуває далеко (див. «Псевдізми простору»). Мається на увазі нібито реально існуюча безкінечність, що суперечить здоровому глузду і показникам органів чуття. Б. володіє надмогутністю і визначає все буття. Поняття виключено з ужитку через його явну сконструйованість і ненауковість».
«СВОБОДА. Бере витоки з існування далекого простору (див. «Патологія почуттів»). Виражає міфічну можливість повної незалежності людини. На відміну від істинного поняття свободи, пов’язаного з перебуванням у близькому просторі, свобода у вказаному вище значенні трактується як безглузда можливість «піти». Тим часом відомо, що «піти» людині нікуди. Поняття засноване на логічній помилці, згідно з якою нібито можна «піти» від близького простору. Свобода тут розуміється як переміщення в просторі, що немислимо: з останнім пов’язується так званий «вихід з-під контролю», тобто загубленість в «далекому просторі», що знов-таки неможливо в силу об’єктивного неіснування останнього. Поняття виключено з ужитку як явно софістичне».
Окс Нюрп
Оглушливі удари, що лунали з усіх боків, змусили Габра отямитися. Він лежав, затиснутий бокс-кришкою, і здригався. Першою була думка про електрошок, проте скоро він зрозумів, що в такому випадку давно лежав би непритомний. Здригався не він, не його тіло – тремтіла вся бокс-палата. Щось сипалося зі стелі, з гуркотом відвалювалося, Габр ясно чув скрегіт сталі і тріск бетону, що розколювався. Хтось кричав, але голос тонув у суцільному гулі і гуркоті.
Раптом за його головою завалилося щось величезне, подібний на вибух звук падіння заглушив на секунду все інше. Тієї ж миті Габр почув свист гвинтопланів, що наближалися. Якимось чином вони влітали, як йому здалося, один за іншим до палати, і ось вже їх свист заповнив усе. Вони кружляли в нього прямо над головою, то зависаючи, то продовжуючи незрозумілий рух. Їх було багато, свистопляска від їхніх гвинтів заповнила все до краю.
Знову пролунав сильний вибух, і Габр почув, як щось завалилося зовсім поруч і запахло горілим. Стало душно, хтось кричав про щось згори, з небес, проносячись над ним.
Габр, абсолютно знерухомлений, нічого не розуміючи, полегшено зітхнув: він збагнув, що всі його проблеми в найближчі хвилини вирішаться, все буде скінчено. І те, що він був абсолютно безпомічний, тільки заспокоїло його. Все, кінець.
Тому, коли його бокс сіпнувся, зачеплений чимось знизу, і поплив у повітрі, він навіть не злякався. Внутрішньо він вже пережив смерть і тепер тільки дивувався, що він ще начебто дихає. Його сильно розгойдувало туди-сюди, очевидно, його кудись переносять. Гул гвинтопланів із усіх боків не стихав ні на секунду. Десь вдалині лунали вибухи і черги аерофорсів.
Мало-помалу різкі звуки стихли, і до Габра долинало тільки рівномірне гудіння гвинтопланів.
Минуло чимало часу, перш ніж Габр відчув прилив крові до скронь. Він різко знижувався, втрачаючи висоту. Вуха заклало, як у швидкісному ліфті. Удар – і Габр відчув тверду поверхню під собою. Один за одним із усіх боків сідали гвинтоплани.
Залишалося чекати. Залишалося тільки чекати.
Із щоденника Ліоз
2157 день 8-го сектора 17-го числення. Пишу пізно ввечері, за стіною мама і тато. Я знаю, що вчиняю так, як потрібно. Я повинна слухати батьків, а не його. Я не повинна ні про що шкодувати, так сказав мені лікар. Інакше в мене буде невроз. Він хворий, і його вилікують, і все буде добре. Так усі говорять.
Мене привезли сьогодні вранці, «екстреною допомогою».
Я ще сонна після заспокоювача. Мені не треба його бачити кілька місяців, а потім ми зустрінемося і все буде добре. А зараз мені не можна про це думати, інакше знову буде напад. Я вірю лікарям і вірю татові з мамою. І я продовжую любити Габра, я роблю для нього як краще. І я повинна все стерпіти: і його роздратування, і його погані слова про мене. Все, що я роблю, – для його користі. Він зараз цього не розуміє. Він одужає, і йому буде соромно за свої слова, він сам від них відмовиться. Я не повинна ображатися, це маячня. Це в нього маячня, і ще не найстрашніша. Мені шкода його, я так хочу йому допомогти.