Голос: Давай зустрінемося.
Габр: Де? Коли?
Голос: Зараз. Їдь до трьохсотої вулиці, спускайся ескалатором до першого майданчика, потім іди в напрямку акустичного маяка. Я сам до тебе підійду. Тільки включи індикатор Обра, щоб я тебе впізнав.
Габр хотів іще щось запитати, але незнайомець вимкнув мікрофон.
Незнайомець
Місто спало, і Габр міг майже бігти, не побоюючись зіткнень. Його зупиняли тільки сильні пучки дельта-випромінювання на перехрестях. Та ще телеметричні вежі відволікали своїм настирливим інфрадзижчанням. Аеростанція була теж абсолютно порожня, і акустичні сигнали вільних гвинтопланів доносилися з усіх боків. Габр рушив на поклик одного з них і незабаром сидів у зручній кабінці, набираючи трьохсоту вулицю. Гвинтоплан злегка гойднувся, і Габр приготувався чекати. Через півгодини він буде на трьохсотій вулиці, але відчуття, що він переміщується, у нього не було: рухався тільки час. Натомість сам Габр, оточений близьким простором, залишався в тій самій точці. І аеростанція трьохсотої вулиці не була іншою аеростанцією, що знаходилася десь «далеко-далеко». Поняття «далеко-далеко» могло бути тільки фікцією розуму, не більше. Габр вийшов там же, де й увійшов, тільки можливості його близького простору тепер змінилися. В ньому звучали інші акустичні індикатори, і в нього могли вступити інші, ніж раніше, об’єкти та люди.
Вийшовши з аеростанції, Габр прислухався: індикатор ескалатора кликав праворуч. Він звернув направо, обійшов якийсь неживий об’єкт і ступив на рухому доріжку. Вона швидко понесла його вниз повз п’ятий, четвертий, третій та другий майданчики трьохсотої вулиці. Поки він спускався все нижче і нижче, минаючи верхні рівні, сигналізатор під рукою чітко звідомляв його долоні інформацію. Нарешті Габр отримав сигнал, що вони біля мети, і зійшов із ескалатора на звук, що долинав од вхідних дверей. Вхід був праворуч, а вихід – зліва. Габр штовхнув перед собою двері й опинився на вулиці.
Акустичний маяк, що зазвичай височів у кінці кожного рівня, посилав сигнали звідкись із-за спини. Габр розвернувся і пішов на сигнал. Його власний індикатор Обра працював на шостій, найпотужнішій хвилі.
– Я вас упізнав, – почув він голос, щойно завернув за ріг залізобетонного блоку вуличного самоврядування. – Ідіть сюди.
І чиясь рука потягнула його вбік, до бар’єра естакади.
– Тут нам ніхто не заважатиме.
Габр прислухався: у його близькому просторі знаходився якийсь літній чоловік. Від нього пахло недоглянутістю і характерним для квадрату 4-Б дезінфікуючим присмаком.
– Ви живете в 4-Б? – запитав Габр.
– Так, чорт забирай, – сказав чоловік. – Я живу в цій смердючій дірі. Від мене тхне, як від дохлятини.
– Ні, – заперечив Габр.
– Ну, годі про це. У мене обмаль часу. Мої друзі з Міністерства контролю звідомили мене, що до них нарешті надійшла людина з психозом далекого простору. Це ви.
– Так. А хто ви?
– Слухай, – перейшов він знову на «ти». – Мені сказали, що ти ще молодий. А мені вісімдесят. Я дохлий і лисий. Я живу в трущобах.
– Хіба вас не утримує Головне Управління Соціального Захисту? – перебив його Габр.
– Послухай, ти був коли-небудь у квадраті 4-Б?
– Лише раз. Нам розповідали, як ви живете.
– Розповідали! – злісно засміявся незнайомець. – А що ти бачив? Га?
– Що таке «бачив»? – не зрозумів Габр.
– Бачив, чорт забирай!
Чоловік замовк.
– Ви всі барани, – мовив він нарешті. – Стадо баранів. Я це завжди говорив.
– Я вас не розумію.
– Чорт візьми! – вилаявся чоловік. – Слухай мене уважно: я був такий же ідіот, як і ти, півстоліття тому. У мене теж був психоз далекого простору.
– У вас теж?! – вигукнув Габр.
– Так, чорт візьми. Я, як і ти, пішов до цих негідників у Міністерство контролю, бо злякався, тому що не було кому пояснити.
– І що?
– Чорт візьми, вони мені вдягли на очі ці сковорідки.
– Пломби?
– Так, чорт забирай. І потім півроку глушили мені мозок біцефрасолом.
– Але ви ж звільнилися від галюцинацій?
– Так, хлопче, так. Але, думаєш, я зміг жити, як усі? Хто раз із цим зіткнувся, тому назад шляху нема, зрозумів? Він не зможе повернутися до себе.
– Який жах, – сказав Габр.
– Ти ні хріна не зрозумів. Слухай мене уважно, хлопче. Тільки не звихнися від почутого…
Габр повертався до себе приголомшений. Він двічі переплутав напрямок і змушений був шукати телеметричний орієнтир, щоби дізнатися, де він знаходиться. Тільки через три години він повернувся додому і замкнувся.
Із щоденника Габра
2136 день 8-го сектора 17-го числення. Невже це правда, те, що я почув?..