Батий знову змахнув рукою і скривився, хоча насправді йому було приємно дивитися, як кланяється, задкуючи до виходу, принижена дочка уруського князя, що дозволила повестися із собою, як з останньої рабинею. Коли вона покинула зал, він з усмішкою повернувся до сина і жартівливо штовхнув його ліктем у бік:
– Таке волосся золоте, і шкіра, мабуть, м’яка, як лебединий пух. Я б і сам не відмовився від такої наложниці. Але все тобі, сину, усе краще – тобі.
Сартак здавався задоволеним, хоча злегка збентеженим.
– Не треба було, батьку, – сказав він. – Мені доволі тих жінок, які в мене є.
– Захочеш – проженеш цю білу ослицю. Річ не в тому, візьмеш ти її чи ні. Це була наука. Я показав тобі, як слід поводитися з урусами. Трохи ласки, трохи погроз. Умощуєш кинджал у мед, встромляєш його в серце і обертаєш.
Саме так чинив Батий із гордими й волелюбними руськими князями, яких заманював в Орду «для переговорів». Першим був Ярослав Всеволодович, який прибув із синами й боярами. Спочатку всі навідріз відмовилися проповзати між двома вогнищами і кланятися на південь тіні Чингізхана, але ця впертість тривала недовго. Досить було зламати хребет найбільш непокірливому бояринові й відлучити хлоп’ят від Ярослава, як він став напрочуд поступливим. У нагороду Батий обійняв його, назвав своїм братом і призначив його головним на Русі, віддавши йому Київ і Володимир. Решта князів наввипередки помчали в Орду, щоб виклопотати собі ханські ярлики на володіння своїми ж землями. Усі вони охоче повзали між вогнями й опускалися на коліна там, де їм казали. А ще кожен із них прийшов зі щедрими подарунками для Батия, для його численних дружин і чиновників.
Батий давно навчився зневажати людей, тож не дивувався тому, із якою готовністю князі йшли на будь-які поступки, запобігали й били поклони, аби зберегти життя собі та своїм близьким. Виконуючи волю хана, вони обклали важкою даниною своїх підданих і виставили особливі дружини, щоб збирати цю данину під наглядом баскаків. Кожен урус, від малого до великого, зобов’язаний був віддати шкуру ведмедя, бобра або хоча б тхора, щоб не бути викраденим у рабство. Кожен батько віддавав одного з трьох синів у ханське військо, будь-яка незаміжня жінка, яка сподобалася збирачеві данини, могла стати наложницею. До речі, великим баскаком Володимирським був не хто інший, як тамтешній князь, що подав приклад решті.
І тільки один князь урусів досі зберігав незалежність, не поспішаючи на уклін до Батия. Ба більше, він насмілювався давати притулок біженцям з інших земель, допомагаючи їм переховуватися від збирачів. Усякий раз від згадки про його існування настрій хана псувався, і тоді Батий зривав злість на присутніх. Наказував, наприклад, охоронцям влучати стрілами в ластівок, що літали під склепіннями залу, а потім наказував стратити охоронців за невміння стріляти. Або змушував наложниць танцювати на розжареному вугіллі, поки вони не падали знеможені. Багато було способів дати вихід своєму гніву. І жодного підходящого, щоб не стискувати кулаки від самої лише думки про Данила Галицького.
– Сину мій, – гукнув Батий до Сартака, який підвівся, – постривай, не поспішай, я ще не все сказав, що хотів тобі сказати.
Схаменувшись, юнак опустився на місце. Поклавши долоню на його коліно, Батий нахилився до сина і промовив:
– Пам’ятаєш, я обіцяв відправити тебе в похід проти угрів? Так ось, похід відкладається.
– Але чому, батьку? – стрепенувся Сартак. – Я вже досить дорослий, щоб управляти військом. Набридло сидіти в палаці! Я хочу побачити світ, хочу битися, хочу завойовувати землі для нашого роду!
– Ще встигнеш, – сказав Батий, не виказуючи звичайного в таких випадках роздратування. – Спочатку я хочу, щоб ти побачив, як я об’їжджатиму найнепокірнішого жеребця в моєму табуні. Князь Данило з Галича, що заважає нам напасти на Угорію і Полонію всією нашою міццю. Я маю намір сьогодні ж запросити його до себе.
– Але інших ти викликаєш, а не запрошуєш.
– Саме так, сину мій. Але Данило буде саме запрошений. Однак повернеться на батьківщину він, як усі, підібгавши хвоста. Ти повинен побачити це на власні очі. Щоб оцінити всю мудрість свого батька.
– Я не сумніваюся, що ти – найрозумніший з усіх живих на землі, – сказав Сартак, забувши про бажання вирушити в похід. – Як не сумніваюся й у тому, що Данила попросять приїхати з дружиною та дітьми.
– Ти все дуже правильно зрозумів, хлопчику мій, – усміхнувся хан. – Мені просто не терпиться спізнатися з родиною князя Данила. Як сьогодні вночі ти спізнаєшся з дочкою князя Суздальського.