Я спробував у загальних рисах описати хід іспанської революції протягом першого року, оскільки так легше зрозуміти подальші події. Проте я не хочу сказати, що в лютому я вважав так, як бачу ситуацію тепер. Почнімо з того, що тоді ще не трапилися події, які пояснили мені все, що відбувалося, і, звичайно, мої симпатії та вподобання зараз дещо інші. Частково це зумовлено тим, що мені остогидла політична складова війни, й природно, що я не поділяв поглядів, які чув найчастіше, а саме поглядів РПМЄ та Лейбористської партії. Більшість англійців навколо мене були членами Незалежної ліберальної партії, декілька були членами комуністичної партії, до того ж, більшість із них краще зналися на політиці. Тижнями, протягом понурих періодів, коли в районі Уески нічого не відбувалось, я поринав у політичну дискусію, що тривала, по суті, безперервно. В смердючих сараях, де нас розквартирували, в задушливому мороці окопів, опівночі за бруствером знову і знову обговорювалися непримиренні «лінії» партій. Між іспанцями було те ж саме, й більшість газет, що ми читали, писали про боротьбу всередині партії. Якщо ви не глухий і не цілковитий дурень, то легко могли скласти уявлення про те, за що виступали різні партії.
З погляду політичної теорії, лише три партії мали значення: ОСПК, РПМЄ та НКП-ФАІ, яких називали просто анархістами. Спочатку розповім вам про ОСПК, оскільки вона є найважливішою. Зрештою, ця партія перемогла, й навіть тоді було помітно, що вона здобуває все більший вплив.
Необхідно пояснити, що, говорячи про «лінію» ОСПК, ми насправді маємо на увазі «лінію» комуністів. ОСПК — це Соціалістична партія Каталонії, яка сформувалася на початку війни шляхом злиття різноманітних марксистських партій, включаючи Каталонську комуністичну партію. Зараз партію повністю контролюють комуністи, і її приєднали до Третього Інтернаціоналу. Ніде більше в Іспанії не було офіційного злиття соціалістів та комуністів, проте погляди комуністів і правих соціалістів видавались абсолютно ідентичними. Загалом, ОСПК був політичним органом ВСТ (Всезагальна спілка трудящих), себто соціалістичних профспілок. По всій Іспанії в них було близько півтора мільйона членів. До їхнього складу входило багато підрозділів робітників, але з початком війни ця кількість значно збільшилася через середній клас, оскільки в перші революційні дні багато хто вважав за необхідне долучитися до ВСТ чи НКП. Позиції цих двох блоків профспілок фактично збігалися, однак з них двох саме НКП була більш вираженою робітничою організацією. Таким чином, ОСПК була, по суті, партією робітників та водночас партією дрібної буржуазії — крамарів, службовців і заможніших селян.
«Лінія» ОСПК, яку проповідували в комуністичних та прокомуністичних газетах, була приблизно така:
«Лише перемога у війні зараз має значення, без неї все інше втрачає сенс. І саме тому розвиток революції зараз не на часі. Ми не можемо собі дозволити відвернутися від селян і нав’язувати їм колективізацію, не можемо дозволити собі відлякувати середній клас, який бореться на нашому боці. Заради перемоги ми мусимо передусім покласти край цьому революційному хаосу. Замість місцевих комітетів у нас повинен бути міцний центральний уряд, а також добре вишколена й озброєна армія під об’єднаним командуванням. Немає сенсу триматись за рештки робітничого контролю й щоразу повторювати революційні гасла. Це не лише гальмує наш рух, але є навіть контрреволюційним, позаяк призводить до суперечностей, які фашисти зможуть використати проти нас. На цьому етапі ми боремося не за диктатуру пролетаріату, ми боремося за парламентську демократію. Хто намагається перетворити громадянську війну на соціалістичну революцію, сприяє фашистам. Навіть якщо не навмисне, він усе одно є зрадником».