Рената заборонила мені їздити на «додж-дарт». Я намагався домовитися з продавцем «мерседесів» про старе авто моделі «250-С», але у виставковому залі Рената — збуджена, розпашіла, напахчена, розкішна — поклала руку на сріблистий капот і сказала: «Оцей — купе». Дотик її долоні був дуже чуттєвий. Те, що вона робила з машиною, я відчував власною шкірою.
Але тепер щось треба було робити з цією руїною. Я пішов до кімнатки консьєржа і привів Роланда — кістлявого, чорного, ніколи не голеного літнього чоловіка. Роланд Стайлз, якщо я не помиляюся (хоча є велика ймовірність, що таки помиляюся), був на моєму боці. Саме його я бачив у своїх фантазіях про самотню смерть. Уявляв, як Роланд заходить до моєї спальні і, перш ніж викликати поліцію, кидає до своєї сумки кілька моїх речей. Він робив це з мого благословення. Особливо йому придалася б моя електрична бритва. Його чорне, аж синє, обличчя було подзьобане віспою й щетинисте. Голитися лезом, певно, було для нього майже неможливо.
Роланд, у своїй яскраво-синій уніформі, був стурбований. Він бачив понівечену машину, коли вранці йшов до праці, але сказав: «Пане Сітрин, я не міг принести вам таку жахливу звістку». Сусіди дорогою на роботу теж бачили її. І, звісно ж, знали, кому вона належить.
— От же ж сучий син, — стримано висловився Роланд, кривлячи своє старе худюще лице й вигинаючи вуста разом із вусами.
Дотепний Роланд завжди кпив із мене через усіх тих кралечок, які мене розшукували.
— Вони приїжджають у «фольксваґенах» і «кадилаках», на велосипедах, мотоциклах і таксі, або ж приходять пішки. Запитують, коли ви вийшли й коли повернетеся, залишають записки. Вони приходять і приходять. Ви якийсь серцеїд. Б’юсь об заклад, що чимало чоловіків мають на вас зуб.
Але тепер було не до сміху. Роланду не треба розповідати, що таке пекло, — не дарма ж він уже шістдесят років чорношкірий. А я раптом втратив свою невразливість, що робила мій спосіб життя таким кумедним.
— Ви у біді, — сказав він. І ще пробурмотів щось про «Міс Всесвіту». Так він називав Ренату. Іноді вона платила, щоби він наглянув за її маленьким синочком у кімнатці консьєржа. Хлопчик бавився посилками, коли його мама лежала у моєму ліжку. Мені це не подобалось, але якщо ти вже погодився на роль коханця, мусиш також прийняти і її комічний бік.
— І що тепер?
Роланд розвів руками, знизав плечима й відказав:
— Дзвоніть копам.
Так, має бути складено протокол, бодай заради страховки. Страховій компанії цей випадок, певно, видасться дуже дивним.
— Що ж, дай знак патрульній машині, коли та проїжджатиме. Нехай ці хлопці, які нічим не можуть допомогти, хоч поглянуть на цю руїну, — сказав я. — А потім пришли їх до мене нагору.
Я дав йому долар за цей клопіт, як робив зазвичай. Але тепер мені треба було якось відвернути потік злорадства.
З-за дверей мого помешкання почув телефонний дзвінок. Це був Кантабіле.
— Ну що, хитрозадий?
— Божевільний! — вигукнув я. — Це вандалізм! Розтрощити машину… Я…
— Ти бачив свою машину — ось до чого ти мене змусив! — заволав він.
Хоч як він надривав горлянку, та все ж не міг приховати тремтіння в голосі.
— Що?! Ти обвинувачуєш мене?
— Я тебе попереджав.
— То це я змусив тебе розбити це чудове авто?
— Ти мене змусив. Так, ти. Звісно, що ти це зробив. Гадаєш, я не маю почуттів? Не повіриш, як мені шкода такої машини. Ти ідіот. Це тільки твоя провина, — я намагався щось відповісти, але він мені не дав. — Ти змусив мене! Це все через тебе! Але минулої ночі був тільки перший крок.
— Що це означає?
— Не плати мені й побачиш, що це означає.
— Що за погрози? Це вже занадто. Ти натякаєш на моїх доньок?
— Я не піду до колекторів. Ти не знаєш, у що вплутався. І хто я такий. Тож отямся!
Я часто казав собі: «Отямся!» — і чимало людей теж кричали мені: «Отямся! Отямся!». Так ніби я мав із десяток очей і вперто не бажав їх розплющувати. «Ти маєш очі, та не бачиш». Це, звісно, була цілковита правда.
Кантабіле й досі говорив. Я почув, як він сказав:
— Піди й запитай у Джорджа Свібела, що робити. Він дав тобі пораду. Тому це і він теж трощив твою машину.
— Припинімо це все. Я хочу з тобою домовитися.
— Нема про що домовлятися. Заплати. Всю суму. Готівкою. Жодних поштових переказів, жодних банківських чеків, жодних чортових викрутасів. Готівка. Я зателефоную тобі пізніше. Ми призначимо дату. Я хочу з тобою зустрітися.