Я опинився там, щоби почути, що прекрасне може бути істинним. Це сказано мені на поромі, що рушав від Феррі-стріт. Треба було робити неймовірні жести, і Гумбольдт їх робив. Він казав мені, що поети мають зрозуміти, як обійти прагматичну Америку. Того дня він усе це мені викладав. Я ж сидів перед ним захоплений, вбраний як продавець щіток у паркий вовняний костюм, що перейшов мені від мого брата Джуліуса. Штани були заширокі в поясі, а блуза надималась, як вітрило, бо Джуліус мав мускулястий торс. На хустинці, що я нею витирав піт, було вигаптовано «Дж.».
Сам Гумбольдт тоді лише почав набирати вагу. Був широкоплечий, але ще з доволі вузькими стегнами. Згодом від'їв чимале черевце, як у Бейба Рута[15]. Його ноги не знали спокою, він весь час нервово рухав ступнями. Внизу — спритна комедія; вгорі — величність і поважність, такий собі шалений чар. Він так дивився своїми широко посадженими сірими очима, як міг би дивитися кит, який виплив на поверхню біля вашого човна. Був одночасно витончений і грубий, важкий і легкий, а його обличчя було бліде і разом з тим смагляве. Золотисто-каштанове волосся здіймалося над чолом двома світлими хвилями, між якими темніла западинка. Чоло було розсічене. Дитиною він упав на лезо ковзана, навіть на кістці залишилася вм’ятина. Мав опуклі безкровні вуста і повен рот незрілих на вигляд зубів, схожих на молочні. Він викурював свої цигарки до самого кінця, тому його краватка й піджак були поцятковані пропаленими дірочками.
Того дня темою нашої розмови був Успіх. Я — із забутої Богом діри, тож Гумбольдт мене наставляв. Чи міг я уявити, запитав він, що значило постукати зі своїми віршами у двері богеми з Ґринвіч-Вілледжа, а за якийсь час уже читати критичні відгуки на них у «Партизан Ревю» та «Саузен Ревю»? Він мав багато що розповісти мені про модернізм, символізм, Єйтса, Рільке, Еліота. А ще про випивку — з нього був незлецький пияк. І про дівчат — довкола нього їх крутилося чимало. Ну й, звісно ж, про політику. Тогочасний Нью-Йорк був дуже російським містом, просто якесь засилля Росії. Саме той випадок, коли, як казав Лайонел Ейбл, метрополіс прагне належати до іншої країни. Нью-Йорк мріяв відокремитися від Північної Америки і злитися з Радянською Росією. Гумбольдт легко переходив у розмові від Бейба Рута до Рози Люксембурґ, Бела Куна та Леніна. Там і тоді я зрозумів: якщо негайно не прочитаю Троцького, то зі мною навіть не варто буде розмовляти. Гумбольдт розповідав мені про Зинов’єва, Каменєва, Бухаріна, Смольний інститут, «Шахтинську справу», московські судові процеси, працю Сідні Гука «Від Геґеля до Маркса» та «Державу і революцію» Леніна. Він навіть порівняв себе з Леніним. «Я знаю, — сказав він, — як почувався Ленін у жовтні 1917 року, промовивши “Es schwindelt”. Йому йшлося не про те, що він усіх обкручує, а що в нього крутиться голова. Ленін, хай який непохитний був, почувався тоді, мов юнка, яка вальсує на своєму першому балу. Як і я. У мене голова паморочиться від успіху. Ідеї не дають мені заснути. Я лягаю в ліжко тверезісінький, а кімната мов ходором ходить. Так буде і з тобою. Я кажу тобі це, щоб підготувати». Гумбольдт справді вмів лестити.
15
Бейб Рут — прізвисько знаменитого бейсболіста, легенди американського спорту Джорджа Германа Рута-молодшого (1895–1948).