Степаняк сів на простий, але м’який стілець перед столом Красіна. На полірованій стільниці були тільки старовинна чорнильниця й тенісний м’ячик. Поруч зі столом рябіло п’ять телефонів. Стіною за спиною Красіна було міцне скло, як і всі зовнішні стіни будинку, котрий працівники називали Акваріумом. Степаняк завжди з іронією ставився до назви найменше відомого штабу державної служби розвідки, що офіційно називався Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил. На інших стінах не було звичних портретів політичних чи військових лідерів, симетрично висіли лише чотири картини – російські пейзажі та дві фотографії – на одній – військовий парад, на другій – восьмеро молодих людей тримали підняту на руках шлюпку. На одному стільці лежала штанга. Єдиною цінною річчю, крім чорнильниці, був майстерно вирізаний комплект шахів на столику біля стіни: фігури перебували в стані розпочатої партії. Спартанську обставу кімнати завершували дві книжкові шафи – одну заповнювали військові статути й підручники, в іншій були книжки російських письменників, а також Гете, Шиллера й Рільке німецькою мовою, твори Шекспіра та інших англійських авторів, яких саме – Степаняк не розгледів.
– Ви мали задоволення тут працювати? – запитав чоловік, якого було названо полковником Лєсковим.
Після закінчення навчання Степаняка було направлено працювати в кімнату, що мала дванадцять квадратних метрів і де, крім нього, сиділо ще семеро офіцерів ГРУ, які робили новачкові життя пеклом.
– Так, я тут працював.
– Але в штабі ГРУ ви перебували лише шість місяців.
Обережно, Тарасе, цей полковник Лєсков багато знає.
– Мій полковник сказав мені, що КГБ відібрав мене для місії проникнення.
– І якою була ваша реакція?
Степаняк не був певний, яка відповідь задовольнить Лєскова, а тому відповів:
– Полковник сказав, що він заперечує, але мусить робити те, що йому наказав КГБ. Я також мусив.
Красін іронічно усміхнувся.
– За Брежнєва керівництво ГРУ було продажне, за Андропова – продажне й безхребетне, а за Горбачова – продажне, безхребетне й нездарне. Але, – поклавши руки на стіл і нахилившись уперед, він докинув: – часи змінюються. – Тоді відхилився назад, дістав із шухляди столу дві теки, обережно поклав їх на стіл і розгорнув одну з них.
– Це цілком таємне повідомлення в Центр керівника лінії «Н» лондонської резидентури під кодовим номером «91». Цим агентом були ви?
– Можна мені глянути?
Красін підсунув теку до нього.
Степаняк не вірив своїм очам. Це була фотокопія його повідомлення. Для того щоб лише прочитати досьє нелегала, потрібен був письмовий дозвіл керівника директорату «С». Фотокопіювання неможливо було навіть уявити.
– Та-ак, – повільно проказав Степаняк. – Джерелом цієї інформації був я.
– І ви, мабуть, одержали матеріал від свого джерела інформації?
Степаняк кивнув.
– Цікаво, – сказав Красін, – але непрофесійно. – Цей матеріал можна було взяти безпосередньо з «Файненшл таймс». Ви взяли його з «Файненшл таймс»?
Брови Степаняка зросились крихітними бісеринками поту. Він був майже певен, що Красін відкриє другу теку й дістане з неї вирізку з «Файненшл таймс», опубліковану того ж дня, коли він відіслав своє повідомлення.
– Я не пам’ятаю, – сказав він. – Збір економічної інформації не був моїм єдиним завданням.
– Я знаю. І хочу, щоб ви знали, що подібна оперативна робота – неприпустима, якщо ви хочете працювати зі мною.
– Я зрозумів.
– Гаразд, – Красін згорнув теку, підвівся, взяв тенісний м’ячик і кивком голови запросив Степаняка теж підійти до скляної стіни. Говорячи, він увесь час м’яв м’ячик у руці.
– Армія змушена таємно проводити паради на Ходинському полі, мов якась третьорозрядна організація, замість того щоб марширувати Красною площею.
З тильного боку комплексу ГРУ широке бетонне море простягалося між військовими залізничними коліями аж до тильного боку штабу колишнього Варшавського Договору, стадіону Центрального спортивного клубу армії й вертолітного терміналу.
– Це ганьба, – мовив Степаняк.
– Нам необхідно відновити нашу честь, – проказав Красін, переклавши тенісний м’ячик у другу руку. – А для цього потрібні почуття власної гідности, дисципліна й відданість.
Дисципліна й відданість були для простаків.
– Ви можете покластися на мене, – запевнив Степаняк якомога щиріше.
– Гаразд, – знову привітно всміхнувся Красін, сів і відкрив другу теку. – Як я зрозумів, ви маєте в жилах і польську кров?