– Ми, люди паперів, повинні дивитися, що за ними, ви згодні, містере Еліот?
Петросян обернувся від фрески й, дивлячись на Степаняка, з усмішкою додав:
– Я Ломоносов. Наш спільний друг Лєсков посилає вам свої найкращі побажання, а також цей конверт.
Фашизм. Це стара опора, але вона ніколи не підводила. Степаняк часто використовував фашистський прийом у публікаціях Українського прес-бюро для дискредитації українського емігрантського руху в Британії, а тому не був здивований, що Лєсков бажає, щоб він робив те саме щодо Руху. Петросян повідомив, що в Києві перебуває репортер із Сі-Ен-Ен, єврей за національністю. Він приїхав, щоб зняти все, що стосується вбивства Марченкова. Зробити це треба було так управно, щоб фашизм не здавався маренням маніяка.
Двоє колег Степаняка зранку звичайно стояли в чергах за продуктами й ніколи не приходили до прес-офісу раніше як о пів на десяту. Він сидів сам у нудній кімнаті з бруднуватими жовто-коричневими стінами й роздумував, як краще створити Рухові якомога гірший імідж, коли з’явилася Марія. Згадавши її заохочення під час танців, Степаняк усміхнувся:
– Привіт.
– Доброго ранку, Тарасе. Ти говорив, зостанешся в готелі, лише поки знайдеш квартиру. Я знайшла тобі квартиру, – випалила вона, немов заздалегідь вивчене.
– Справді?..
Вона була не в безформних джинсах, але спідниця сягала халяв чобіток, і він досі не знав, худі в неї ноги чи повні.
– Івана попросили поїхати місяців на три до Львова організувати торговельний кооператив для фермерів, які вирощують цукрові буряки. Соня теж їде з ним, а сина Анатолія вони залишають з її батьком, отже, все чудово.
– Іван? – здивовано перепитав Степаняк.
– Іван – чоловік Соні, моєї двоюрідної сестри. Це на їхньому весіллі я востаннє їла фаршировану щуку. Пам’ятаєш, я говорила? І до їхньої квартири звідси – двадцять хвилин ходу, а платня – всього п’ятсот купонів на місяць, з опаленням включно.
Її ентузіазм передався йому. Можливо, Лесь мав рацію і переїзд до Кристіни обмежить його спосіб життя.
– Ти ангел, Маріє. Коли ми йдемо?
– У п’ятницю, після роботи. Я поведу тебе.
Коли Марія пішла, Степаняк повернувся думкою до танців у День референдуму й до неприязного Мельника. Усмішка повільно зморщила його обличчя. Він підняв слухавку, набрав номер готелю «Жовтневий», щоб поговорити з представником телекомпанії Сі-Ен-Ен Девідом Меєрсом.
Ще ширше Степаняк усміхався, коли потім зателефонував Кристіні Лесин. О десятій ранку вона була ще в ліжку. Він заговорив низьким, воркуючим голосом.
– Чарівний принц турбує своїм раннім дзвінком... Ні, просто зараз прийти й зробити цього не можу, – він засміявся. – Одна людина запропонувала мені квартиру... Ні, це не схоже на те... Так, я знаю, я говорив, що переїду до тебе, але... Послухай мене, Кристіно... Це п’ять хвилин ходу до роботи... Ні, почекай, послухай, будь ласка, я ще хочу сказати, що Сі-Ен-Ен... Вірно. Я обіцяв познайомити тебе з кимось із британських редакторів, але тепер маю кращу ідею. Гадаю, з твоєю зовнішністю ти чудово підійдеш для телебачення і подумав, що зміг би рекомендувати тебе бригаді Сі-Ен-Ен, але якщо ти відчуваєш, що я... Сьогодні... Звичайно, я зараз на роботі. Чекай на мене у валютному барі готелю «Либідь» о пів на шосту... Я теж.
Він поклав трубку й переможно вдарив кулаком повітря. Інтимна розмова й убито відразу трьох зайців, що завжди приємно.
– Слава богу, ви прийшли, – сказав Меєрс. – У нас тут виникла проблема.
Крім Меєрса, в конференц-залі Руху, на першому поверсі поруч із своїм обладнанням байдикували звукооператор, інженер-освітлювач і телеоператор СіЕн-Ен. Дві дівчини з прес-бюро старанно рівняли ряди стільців перед сценою, на якій стояв стіл, а за ним був розгорнутий великий синьо-жовтий прапор.
– Я готовий вирішити всі ваші проблеми, – широко всміхнувся Степаняк.
– Тут ніхто не знає англійської, – сказав Меєрс із зрозумілим нетерпінням людини, яка звикла до американської діловитости, – ці дві дівчини готують місця для п’ятдесяти чоловік замість інтерв’ю з одним, а той серйозний хлопець вештається мов неприкаяний.
– Все буде гаразд, – відповів Степаняк. – Для вас поставимо стілець перед столом, щоб на задньому плані був прапор, а серйозний хлопець – один з тих, у кого ви збираєтеся брати інтерв’ю.
– У нього? Чекайте, ради бога. А не можу я зустрітися з Романом Бондарем або з кимось із відомих?
– Ярослав Мельник – голова Комісії безпеки Руху. Саме його ви можете запитати про звільнення російських солдатів з української армії.