— Вчора.
— Вау, мої вітання із річницею. Один день, а ти вже…
— Я закохалась.
— Що блять? Ти жартуєш??
— Ні…
— Лайно, повне лайно… — я мимохіть стукнула рукою у стіну.
— Кален! Припини! Що з тобою?
— Ладно, я йду. Але ти… не будь дурною, Тіна.
Зла, як шершень, я повернулась у свою квартиру. Сіла на диван, взяла пляшку вина у руку і почала слухати. Напружено слухати голоси із сусідньої оселі. Проте нічого не було чути. А потім до мене долинули стогони. Вони трахались? Ха! Барт, я все одно не вірю!
Я перевернула пляшку і відправила останні краплі вина всередину себе. Пол. Я раптом подумала про того таксиста. Йому можна довіряти. Він хоч не такий дурний, як це дівчисько. Він… Не знаю, який він, але я відчула до нього тяжіння.
Від Пола
На моєму задньому сидінні сидить справжній мордоворот. Рідкісний випадок, коли фізична сила, убивча енергія і розум поєднались у одному тілі. Я боюсь його. Хоч ми уже давно знайомі, ніхто не гарантує моєї безпеки.
— Пол, ти знову всю ніч катався?
— Раґнар. А ти знову всю ніч убивав людей?
Сам не знаю, як у мене вирвалось це нахабне питання.
— Сьогодні лише трьох. Двоє із них були не вартими життя, — спокійно відповів він.
— А третій?
Мій пасажир відвернувся до вікна і нахмурився. У його руці була пляшка від віскі. Від нього самого несло сильним перегаром.
— Рушай уже. Адресу пам’ятаєш?
— Так.
Я натиснув на газ і машина покотилась.
— Третій був вісником смерті, — промовив лисий мафіозі за хвилину.
— Справді? Значить, погані новини…
— Так. Новини хрінові. По ідеї, ти більше не повинен мене побачити.
— Я й так здивований, що зустрів тебе.
— Випадковостей не буває. Тим більше ти добре знаєш, хто може сісти у твою машину біля Міранди.
— Знаю, — я кивнув.
Ох, як чудово ми все це зіграли. Всю цю сцену. Немов із улюбленого фільму. Я раптом зрозумів, як сильно люблю свою роль простого водія, котрий трохи стомлено, іронічно вислуховує чужі історії. І люди. Безліч людей на задньому сидінні, котрі так прагнуть поділитись зі мною всім найінтимнішим. І вони мають повне право зробити це саме тут — на території, де всі знімають маски. Окрім мене.
— Пол, на що ти готовий заради свого життя?
Я засміявся:
— Ні на що. Я би доплатив тому, хто посягне на нього. Моє життя продається у магазині із найбільшою знижкою у всесвіті. Я пропонував своє життя одному бомжу — він відмовився.
Раґнар хрипло реготнув.
— Так і думав. А на що ти готовий заради життя когось іншого?
— Не знаю…
Ромаріо? Якщо б йому загрожувала смертельна небезпека? Боб? Кален? У моєму житті не так багато людей та й то — не рідні.
— Готовий на щось. Мабуть, навіть пожертвувати своїм. Бо ж моє нічого не варто.
— Логічно. От і я так, — Раґнар покрутив у руці пляшку із віскі, але не відкрив. — Я щойно дізнався, що у моєму оточенні є люди із надією на майбутнє. А значить їм не хотілось би вмирати. І раптом появився якийсь смисл у всьому цьому.
— Смисл появляється лише, якщо є майбутнє? — запитав я.
— Можливо. У мене навіть минулого нема. А у тебе Пол?
— Моє минуле минуло… Ха! Смішно, правда? Минуло у сиротинці. Моя мама… так, я завжди уявляв, що це була вона. Підкинула мене до сиротинця ще немовлям. Я вижив.
Моя рука мимохіть потягнулась до радіо. Невже я сам себе не хотів чути? У салоні авто зазвучала мінорна мелодія.
— Що було далі? — наполягав Раґнар.
Надворі ставало все світліше — сонце піднімалось і його промені пробивались крізь смог міста. Я замружився — заболіли очі.
— Далі… Навіть не знаю. Я не дуже пам’ятаю життя там. Нормальне. Їсти давали. Потім мене хтось всиновив. Якась стара сім’я. Вони уже померли. Здається. Я перестав підтримувати із ними зв'язок.
Я помітив його погляд на собі. Такий: «Що ти мені тут мелеш?»
— Пол?
— Так?
— Твоє життя справжній кусок лайна. Ти навіть не пам’ятаєш свого минулого. У тебе нема майбутнього. Що у тебе зараз? Смердюче таксі і якийсь бандит на задньому сидінні, котрого завтра уже можливо не буде в живих.
Я криво посміхнувся. Потім важко ковтнув.
— Я не претендую на титул містер ідеал.
— Проблема навіть не у цьому. Не у тому, щоб бути якимось правильним, добропорядним, корисним для суспільства. Просто якщо ти не контролюєш своє минуле, то воно контролює тебе. Знай, те що ми не пам’ятаємо, впливає на нас.