Я підняла телефонну трубку.
— Карл?
— Так.
— Я хотіла би відмовитись від цього клієнта.
— Ти що! Йому так подобається із тобою. Він щойно залишив тобі щедрі чайові.
— Мені байдуже…
— У чотири рази більше твоєї плати.
Паскуда! Я зам’ялась.
— Ну то як, відмовляєшся? — єхидно промуркотів Карл.
— Ні. Але якщо наступного разу він не залишить цих чайових — то піде нафік.
Не дочекавшись відповіді, я кинула слухавку. Мене можна купити, але дорого! І лише тому, що я хочу виїхати із цього клятого міста!
На цій думці я раптом згадала про Пола. Мимоволі взяла у руки телефон. Захотілось написати йому. Минулого разу ми прекрасно провели час. Це було найкраще побачення за останні… за все моє життя? Не люблю такі слова, навіть якщо це і правда.
На годиннику була друга ночі. Він може спати. Кален, не мішай роботу і особисте!
Вставши із ліжка, я підійшла до дзеркала, щоб навести порядом із зовнішністю. За дверима почулись чиїсь кроки і голоси.
— До Міранди уже виїхала ціла рота солдат. Походу, Драк хоче стерти з лиця землі всю мафію Мальдіні.
— А чому просто не вбити його самого?
— У Драка немов вселився сам диявол. Він хоче, щоб розправа із бандою Мальдіні стала для всіх уроком.
Від Раґнара
На нас посипався град зі свинцю…
Коли у твоє життя вривається якась чужа сила, ти розумієш, як мало ти взагалі можеш вдіяти. Коли у твоє життя приходить Хаос і руйнує весь так старанно облаштований порядок, ти раптом усвідомлюєш — як багато ти хотів би залишити недоторканним. Як багато людей, обставин, яких прагнеш захистити.
Тут був цілий рій убивць у масках і з автоматами. Двоє моїх знайомих мужиків, котрі сиділи найближче біля дверей — убиті на місці. Вони не були злочинцями — просто жили у цьому домі. Один автомеханік, інший — лікар. Я звик вітатись із ними.
Бармен зреагував одразу — він почав відстрілюватись із вінчестера. Ми — я, Остін, Джордан — закрились столом і також відкрили вогонь. А вони все заходили — двері бару не зачинялися і люди Драка з’являлись один за одним. Немов гігантські мурахи.
Я убив одного. Потім іншого. Чорні безликі ляльки упали на підлогу, випустивши свою зброю. Але на їх місце ставало ще більше нападників.
— Вам жопа, ублюдки! — крикнув якийсь психований відвідувач бару збоку і його голова розірвалась на шматки.
Ми із пацанами не тратили енергію на крики і лайку — магнум Остіна відбивав виразний ритм у музиці перестрілки. У бармена поцілили, і він упав за барну стійку. Солдати кинулись до нього, щоб захопити важливий пункт, але через кілька секунд пролунав вибух. Нас всіх накрила ударна хвиля.
Я зажмурився від болю. Хаос увірвався у наше буття…
Заклало вуха — зостався лише свист.
Я втратив орієнтацію.
«У бармена була граната».
Ніхто не вийде звідси живим.
«Він взірвав її».
Я розплющив очі — переді мною була стіна, заляпана кров’ю. Що це тут лежить? Чиєсь вухо? Де Джо, Остін?
Я повернувся і побачив їх поруч. Скривившись від болю, Джо тримався за вухо. Я відкрив рота і щось промовив, проте не почув себе. Свист і шум. Хтось ще стріляє? Що там відбувається? Я закашлявся — пилюка — і виглянув із-за столу: там було просто криваве місиво. Картина достойна фільмів Тарантіно.
Проте люди Драка і не думали відступати — вони, немов таргани, знову почали вилазити зі своїх сховків. І тут я заледве почув слова:
— Тікаємо. Через чорний.
Голос Остіна. Його очі були як два прожектори у пітьмі — горіли бажанням вижити. Ми підвелись і почали рухатись, відстрілюючись. У приміщенні стояла хмара пилу, котра прикривала наш відхід.
— Вони тікають! — викрикнув хтось із нападників.
Ні, суки, це ВАМ пощастило, що ми відходимо. Наступного разу ми зустрінемось за інших обставин.
Ми нирнули у вузький коридор. Всі троє? Так. Я йшов останнім і озирався назад. Я не збирався віддавати свинцевій смерті ще когось зі своїх знайомих. Переслідувачі відставали, а може боялись, що їх зустріне ще одна граната.
Ми опинились надворі. Нічний покинутий провулок був порожній, за винятком кількох одиноких щурів. Якби нападники здогадались поставити тут хоча б одну людину — двоє із нас уже були би мертві. Проте нам пощастило…
— Блокуй двері! — гаркнув Остін, і я виконав його прохання.
Кілька секунд ми переводили дух. Остін дивно спирався на коліна. У Джо із вуха тягнулась цівка крові. Я був на диво неушкодженим.