— Більше не треба за мною доглядати, — махаю рукою. — Іди додому.
Ох, я відчуваю свою силу, кляті виродки!
ІНШИЙ
Коли Альфред був маленьким, батьки намагались його убити. Вони відвезли його у ліс і повісили на дереві. П’ятирічного хлопчика врятували студенти, котрі випадково зайшли в ліс попісяти. З тих пір Альфред завжди був замкнутою людиною.
І це йому допомагало фокусуватись на справі. Зараз цю нишпорку цікавило лише одне питання: Де Раґнар?
— Знайшли щось?
Його запитання зустріла зграя ворожих поглядів.
— Нє, ніхріна тут нема.
Вони стояли на вулиці під сірим небом Дарксіті. Поруч були двері бару «Міранда Шут».
— Можливо, якісь візитки. Папері…
— Послухай ти…
Поліцай підступив до Альфреда.
— Ми можемо тобі допомогти, якщо захочемо, але загалом: нам срати на тебе і всіх подібних тобі. Можете перестрілятись хоч сьогодні і вас, як сміття, вивезуть із міста.
— Був у середині? — кивнув Альфред на двері бару.
Поліцай нахмурився і не відповів.
— Хочеш, щоб ми таке зробили із твоїм відділком? Чи… твоїм домом?
— Не смій!
Атмосфера вкрай напружилась і мала от-от вибухнути. Проте Альфред спокійно повернувся і рушив всередину. Він блукав по спустошених нутрощах Міранди, немов привид. Він блукав по розбитому маєтку Мальдіні, немов привид. Він блукав по району довкола, немов людина без минулого і майбутнього.
У Альфреда нічого не було: ні дружини, ні дітей, ні рідні. Лише армія містера Драка і завдання. «Де Раґнар?»
— Мені потрібно із вами поговорити.
— Хто ви?
Жінка починає тремтіти від страху. Вони стоять у смердючому під’їзді. Найбільшою проблемою Альфреда було якраз те, що вони власноруч винищили всіх із банди Мальдіні. Але він зміг знайти одну колишню офіціантку «Міранда Шут».
— Я зацікавлена особа. Шукаю Раґнара. Знайоме вам таке ім’я?
— Ні.
На її обличчі не було реакції, окрім переляку. Можливо, вона знала його під іншим іменем? Можливо, знала лише зовні? У нишпорки навіть фото не було. Альфред підступив до жінки.
— Боляче не буде, — промовив і дістав ножа.
Офіціантка стиха зойкнула.
— Раґнар. Як він виглядав?
— Там було багато… Я не знала їхніх імен.
— Може, ти підслухала якось?
Альфред притис жінку до стіни і приставив лезо до горла.
— Ні, ні… Менше знаєш — краще спиш.
— Не у твоєму випадку.
Альфред поставив ще декілька запитань, але потім відпустив жінку. Він відчув, що вона не бреше. Немов привид, він застряг у часі і не міг повпливати на реальність.
Уперше за багато років Альфред відчув справжній розпач. Як тоді, коли його маленьким повісили у лісі. «Боляче не буде», — сказала мама, але через кілька секунд він відчув, як починає задихатись. А батьки не рятували його. Вони повернулись і побігли геть. Боги, на яких він молився, раптом перетворились у монстрів, що знехтували його життям.
Те ж саме станеться із містером Драком, якщо Альфред не виконає завдання.
Від Раґнара
Довіряй своїм інстинктам. Ніколи нічому у своєму житті я не довіряв так, як своїм інстинктам. Здоровий глузд — підводить людей. Очі і вуха — дурять нас. Поради інших «експертів» — ще гірше. Лише власні інстинкти підкажуть тобі, що буде. І зараз я відчував, що треба готуватись до війни.
Дні перетворились у безкінечне розминання власного кволого тіла. Мені це нагадує ситуацію, коли професійного водія змушують їздити у старій і побитій машині. Таке безглузде поєднання!
Якраз тоді, коли я стояв перед вікном і старанно розминав руки, клацнули вхідні двері і хтось увійшов у квартиру. Я одразу відчув, що це було двоє людей. Інстинкти підказали мені.
Я сховався за стіною своєї кімнати. У руці уже стискав олівець. Чи досить у мене сил, щоб справитись із двома нападниками? А трьома? Залежить…
— Раґнар? Ти де? Це я. І Кален, — пролунав голос Пола.
Який у нього голос? Напружений? Хтось тримає дуло пістолета біля його голови?
Я прийняв рішення і вийшов у вітальню. Справді, там стояло лише двоє людей: Пол і… жінка. Вона дивилась на мене вороже. Так, ніби знала мене і за щось ненавиділа. Невже, я колись переспав із нею?
— Кален, це Раґнар. Раґнар — це Кален, моя дівчина, — промовив Пол і зняв із себе куртку.
Він виглядав пригнічено. Що тут відбувається? Мій інстинкт підказував мені, що ситуація має якийсь підтекст. Але який? Не можу второпати…