Від Кален
Як же я не хотіла, щоб мене знову хтось трахав, окрім Пола! Час минав, синьці на моєму тілі зникали і у будь-яку мить міг зателефонувати Карл і запитати, чому я не на роботі.
Пол був дійсно золотим чоловіком — як він міг терпіти мій спосіб заробляння? Але я все більше відчувала, що старої Кален уже не існує. Вона немов туман, розчиняється під променями сонця. Кален, котру трахають за гроші, зникла!
— Будеш щось до кави? — питає він.
— Ні, дякую. Щось нема апетиту.
Пол хмуриться. Він бере провину за мій поганий настрій на себе. Я відчуваю це, тому беру його за руку і заспокійливо гладжу.
— Все гаразд. Просто… не хочу йти на роботу.
Він киває.
— Я уже не збиралась йти… туди. Але тепер, схоже, доведеться…
— Може, скажеш що прихворіла?
— Скажу, — швидко погодилась я. — Це виграє для мене ще декілька днів. Зараз осінь — всі хворіють.
Ми трохи помовчали. Кав’ярня була наповнена людьми. Був ранок — не звична для нас пора, щоб гуляти. Але, думаю, всі наші звички потрібно міняти. І наше колишнє нічне життя… насправді, не має нічого спільного зі здоровим життям. Якісним життям. Радісним.
— Пам’ятаєш, як ми познайомились? — запитала я.
— Пам’ятаю. Я запитав скільки ти коштуєш?
— Ага.
Ми обоє посміхнулись.
— Але ти вів себе так безпосередньо. Так… простодушно, чи що.
— А ти вела себе дуже таємничо.
— Добре, що ти дав мені тоді свою візитку. Інакше ми б могли ніколи не зустрітись.
— А я тобі сподобався одразу? — зазирнув мені в очі Пол.
— Так. Я хотіла із тобою ще раз зустрітись. Це неможливо пояснити словами — просто я щось відчула.
— Ми щось відчули.
— Знаєш, Пол. Мене ніхто ніколи не любив.
— Це…
Він раптом затнувся. А потім сам засумнівався:
— Неможливо? Хіба ні?
— Можливо, — я зітнула плечима. — У моєму випадку можливо. Мама у мене була наркоманка — вона мало що розуміла з часом, поки не вмерла від дози. А тато любив лише мацати мене. Є ще пару родичів, але це нікому не потрібна історія. Я жила у світі ненависті і зневаги. Інколи робила жахливі речі. І знаєш що, Пол? Я не буду тобі розповідати про це! Не буду… Тому що все це херня: «Ти маєш знати про мене все, бо моє минуле це частина мене». Лайно собаче! Важливо, якою я буду поруч із тобою і яке буде у нас майбутнє. Все можна переписати! Все змінити.
Пол уважно слухав мене. Він кивнув:
— Я згоден, Кален. Я також… був іншим. І давай просто забудемо про це, а будемо думати лише про майбутнє. Не важливо хто ми і звідки прийшли. Важливо, які ми разом і куди прямуємо.
— Так. Щойно Раґнар виздоровіє, ми відправимось геть із цього місця.
У цю мить я помітила на собі погляд чоловіка у чорному плащі. Він сидів за столиком, на відстані кількох метрів і пив чай. Чоловік був підозрілим на вигляд, але щойно я впіймала його погляд — він відвів очі і розсіяно поглянув у вітрину кав’ярні. Проте щось мене немов вкололо…
У Пола заграв мобільний телефон.
— Алло? Рома? Що трапилось?
Від Пола
Майк не ночував вдома. Такого, звісно, ніколи раніше не було!
— Чому ти ще вчора мене не набрав?
— Я й так постійно тебе шарпаю. Думав, він вернеться…
— Уже виїжджаю!
Я поставив слухавку і винувато глянув на Кален.
— Щось трапилось?
— Пропав син мого друга. Треба їхати шукати.
— Я з тобою.
— Упевнена? Це у Аркаскаді, — уточнюю я, але ми уже допиваємо каву, залишаємо гроші і покидаємо затишну атмосферу кав’ярні.
— І що? Туди із дівчатами не пускають? — іронізує жінка.
Вулиця зустрічає нас крижаним жовтнем. Зима уже близько.
Поки ми їдемо, я розповідаю Кален про всю ситуацію із Майком і Ромаріо. Не приховуючи нічого.
— Я знаю, як люди живуть у таких районах. Нікому там не солодко. Твій друг ще нормальний. Переважно чоловіки там луплять своїх дітей і жінок, всі бухають і коляться, і лише думають, як би щось вкрасти.
Ми прибуваємо на місце, і назустріч нам, мов ошпарений, вискакує Ромаріо. У дверях позад нього я бачу його дружину. Вона плаче. Це вперше я бачу на її обличчі якусь іншу емоцію окрім роздратування і злості.
— Куди їдемо? — питаю я у Роми, котрий застрибує на заднє сидіння.
— Ох, блін, прямо. Думаєш, я шарю?
Я кивнув і руки самі спрямували авто туди, де ми минулого разу знайшли бідолашного хлопця.