— До речі, познайомся — це Кален. Моя дівчина, — кивнув я на пасажира, що сидів поруч зі мною.
— Привіт, — повернулась вона до Роми.
— Привіт. Пол з тих пір, як познайомився із тобою став іншою людиною, — промовив мій друг, трохи вгамувавши свої нерви.
— Справді? І яким це?
— Він майже не п’є. Першу пляшку пива не відмовляється. Другу, третю… А от на п’ятій уже впирається. Каже: мені ще за кермо сідати.
Ми всі посміхнулись.
— Я також алкоголік, — кивнула Кален. — Так що мені не страшно.
— Без бухла людям були би важко спілкуватись, — гірко промовив Ромаріо.
Вранці бандитський район виглядав безлюдно. Ніхто не швендяв вулицями — всі валялись вдома у ліжку, прибиті вчорашніми дозами наркотиків та того ж самого алкоголю. А ті, хто дисципліновано йшли на роботу, уже були на своїх місцях всередині будівель.
— Ти дзвонив комусь? — запитав я друга і той знову спохмурнів.
— Дзвонив. Ніхто нічого.
— Ви не сварились?
— Ні. Після того разу — більше ні. Розмовляли нормально. Не знаю Пол, інколи так важко склеїти своє життя… Всюди засада. Із роботою, грошима. Жінка пиляє. Та ще й діти…
Він стиснув губи і повернувся до вікна. Я впізнав вуличку, котрою ми їхали. Минулого разу тут панувала пітьма. Тепер тут можна було спокійно все роздивитись здалеку. Я вирішив пригальмувати біля того самого напівзруйнованого будинку, де знайшовся Майк минулого разу.
— Пройдемось? — запитав я, і мені самому стало моторошно. На що я розраховую? Знайти Майка тут прив’язаним? Це буде означати, що він пробув тут всю ніч… Чи знайти, як він тут скрутився калачиком і десь спить?
— Ну давай, — кивнув Рома і вийшов назовні. — Майк!
— Майк!
Ми кричали, а відповідали нам лише собаки десь далеко. Повітря було прохолодним і дуже вологим. Ранковий туман ще не зійшов, але після нього не стане тепло — я відчував це. Осінь немов вперто витісняла життя зі своєї території.
Вся наша група увійшла у приміщення. Ми розпочали пошуки, а точніше — невизначене блукання у білій мряці. Старі шприци і лайно. Я знову побачив їй тут. Там, де ступає нога людини — там людська істота обов’язково залишить сміття. Сліди своєї високорозвиненої цивілізації!
— Мені здається, ми тут його не знайдемо, — шепнула мені Кален.
— Ну і добре, якщо ні…
І раптом пролунав крик. По-справжньому відчайдушний крик. Здається, такого я ще не чув у житті. Неймовірної сили…
— А-а-а!
Ми кинулись на звук і через кілька секунд побачили його. Ромаріо. Він схопився за голову і дивився кудись… вниз. Ми із Кален обережно наблизились до нього. Там була яма. Велика бетонна яма. А внизу — тіло. Розбите, понівечене тіло хлопчика на ім’я Майк.
По спині сипнуло морозом. Я відступив назад. Хто його убив? За що? Чому так сталось?
Ромаріо сів на сиру землю біля ями.
— Майк, Майк… — ридав він, обхопивши голову.
Якусь мить у голові було порожньо. А потім ринувся потік питань.
І де зараз була його злість на малого? Де була його ненависть до сина? Де були їхні сварки? І якби він міг, якби хоч здогадувався, то чи не наповнив би кожну хвилину любов’ю до своєї дитини?
Я зиркнув на Кален — у неї було кам’яне обличчя. Вона стиснула мою руку. В очах був страх і якась несамовита лють. Немов вона звинувачувала когось у цьому. І я розумів її. Добре розумів.
Я підвів очі до неба і подумки запитав: «Що ми зробили не так?»
ІНШИЙ
Подарунок долі. Справжній подарунок долі чекає на того, хто уперто шукає своє, наполягає на своєму. Альфред відчував себе так, як тоді, коли його маленького у лісі врятували студенти. Немов Бог із небес!
Жінка і чоловік у кав’ярні раптом зірвались із місця, і Альфред поквапився за ними. Він сів їм на хвіст. Через десять хвилин для нього уже пробили номер машини і з’явилось ім’я таксиста: Пол. Без місця проживання. Ну, і не проблема.
Альфред видзвонив своїх підлеглих і уже скоро передав їм роботу по стеженню. Він не поспішав. У такі миті він ніколи не діяв імпульсивно. Так само як було із його батьками. Щойно Альфред втямив, що вони із ним зробили, дев’ятирічний хлопчик знайшов своїх батьків. Просто дізнався місце перебування, але більш нічого.
Йому довелось вирости. Набратися сил. І лише 18-річним Альфред приїхав до своїх батьків у гості. Батька він убив швидко, а матір мучив дуже довго. Можливо, тому що так було оптимальніше діяти (чоловік був сильним суперником, а жіка — слабким), а, можливо, тому, що вважав саме маму ініціатором його повішення.