Як би не було, Альфред зумів із цим планом у голові прожити багато-багато років. І лише потім вдатись до втілення. Так само і зараз: жертва попалась у сильце. Тепер зашморг лише затягуватиметься.
Альфред навіть повернувся у кав’ярню, щоб завершити свій ранковий ритуал чаю. Протягом наступних кількох годин він отримував по телефону все нову і нову інформацію.
— Алло, зв’яжи мене із містером Драком.
— Альфред, ти сам знаєш — лише у виняткових…
— Так, я в курсі.
Пролунав гудок. Альфред чекав і його тіло затремтіло.
— Я слухаю тебе, — полився голос, від якого здригались всі у цьому місті.
— Містер Драк, я знайшов його. Раґнара.
— Чудові новини, Альфред. Я ніколи у тобі не сумнівався.
— Дякую, сер. У вас будуть якісь особливі побажання? Принести вам його голову?
— Хм… — на якусь мить Драк замислився. — А зможеш привести його до мене живим?
— Зможу. Привести?
Драк мовчав. Альфред терпляче чекав на відповідь. Чекати — це він добре умів.
Від Кален
Інколи мені так шкода нас усіх. Заблудлі, мятежні душі. Чого варті наші життя у вирі хаосу? На що можемо сподіватись ми? Жертви батьків, жертви обставин, жертви насилля. Жертви.
Ми лежали із Полом у ліжку після прекрасного сексу. Спочатку ніжного, потім — агресивного. Довгого і гарячого. Такого як треба. Такого як хочеться… Коли ми прийшли у цю кімнату, тут було холодно. А зараз тут було жарко, мов у липні. Дивовижно, що можуть зробити двоє людей із кліматом!
— Я думаю, хтось зі старших пацанів його штовхнув туди. Може, не спеціально. Просто він продовжував продавати траву чи що вони там зараз продають, і ті вирішили його налякати, — замислено промовив Пол, дивлячись у стелю.
Я почекала трохи і зітхнула:
— Яка різниця, що там сталось? Ти знаєш, що Майк був нормальним хлопцем. Просто… що він міг знати про це життя? Нам всім інколи потрібна допомога. Навіть найсильнішим.
Тіна. Тіні потрібна. Раґнар. Мабуть, і йому.
— Шкода твого друга. Ромаріо. Він собі не пробачить. Хороші люди ніколи собі не пробачають. А всяка сволота прощає собі все. Природний відбір.
Я гиготнула. Яка висока істина! А толку з того? Зло перемагає. Зло переможе.
— Може, мені пожити у тебе Кален? Ці дні поки Раґнар видужує… — запитав раптом Пол, і я мимоволі посміхнулась йому.
— Це прекрасна ідея! Давай!
— Просто… так буде зручно.
— Навіть не кажи більше нічого, — я поцілувала його.
— Піду у душ. І виїду зараз, щоб забрати речі.
— А на роботу?
— Не піду. Більше не хочу.
— Супер! — зраділа я. — А я приготую щось смачне поїсти, поки ти будеш у дорозі. Щоб ти не передумав втікати зі мною.
Ми засміялись. Пол підвівся і рушив у душ. Голий. Я любила дивитись на його тіло — не лише торкатись. У нього була красива будова, рухався він по-чоловічому. Умів поводитись із предметами довкола. Він встиг полагодити все, що скрипіло у моїй жалюгідній квартирі. Що тут сказати: я просто була по вуха закохана.
У душі відкрилась вода. А я задоволено потягнулась на ліжку. Жахливі враження від сьогоднішнього дня танули, як туман під променями сонця.
Та раптом я почула болісні стогони. Вони долинали із сусідньої квартири.
— Ні… Не треба… Благаю!..
Це був голос дівчини. Тіна?
Від Раґнара
Всередині кожного з нас хтось сидить. Він немов прихований у пітьмі. У сліпій зоні. І що головне: ця персона постійно щось говорить. Повторює. Начитує довбану мантру.
— Я наповнений силою і енергією. Я наповнений силою і енергією. Я НАПОВНЕНИЙ СИЛОЮ І ЕНЕРГІЄЮ!
Я стояв перед вікном кімнати у сутінках і дивився на вулицю. По дорозі проїжджали автомобілі, просвічуючи мокрий простір своїми фарами. Падав дрібний дощ. А я все повторював цю фразу вголос. У квартирі більше нікого не було. Лише я, мій голос і сутінки.
«Це так несправедливо!» — каже хтось всередині нас. «Я не заслужив такого лайна!» — каже хтось всередині нас. «Я така некрасива…» — каже хтось всередині нас. І наше життя — це проекція цих слів. Несправедливість буде повторятись, «незаслуженість» — повторятись, а некрасива — буде некрасивою.
Невідомо коли хтось всередині нас почав говорити свої мантри і чи може він змінити їх. Але добре ясно одне — цей «хтось» це ми самі. Ти, бля, особисто!
— Я — наповнений — силою! — карбую я ці слова на порожньому вікні, витріщившись на безкінечний потік автомобілів.