Ці рекламні вивіски на вулиці — вона також говорять до мене із темноти, намагаючись в’їстись глибоко на підсвідомість. Намагаючись спроектувати МОЄ життя. Одна із машин на дорозі гальмує і паркується на тротуарі.
Цікаво, Рікі живий? Я хотів би поглянути у його обличчя. А потім вибити йому всі зуби. Міранда… ми не раз різались там у карти із мужиками. Найчастіше вигравав Остін. Але він пробачав нам деякі борги. А Рікі постійно махлював… Вибити йому всі зуби і поламати всі пальці. Так, прекрасна ідея.
Із машини вийшли двоє чоловіків у чорних плащах, і я нахмурився. Вони закурили і подивились просто сюди, у моє вікно. Пальці самі по собі стислись у кулаки.
— Я наповнений…
Я замовк і спостерігав. Через кілька хвилин біля них припаркувалась ще одна машина такої ж марки. Із неї вийшло троє чоловіків у чорних плащах. Вони підійшли до двох попередніх. І все стало зрозуміло…
«Рано чи пізно ти облажаєшся», — каже хтось всередині тебе. «Лише обрані люди у цьому світі можуть мати багатство. А ти не такий», — торочить хтось всередині, у пітьмі твоєї душі. І так далі, і тому подібне.
Люди Драка. Вони знайшли мене. Що робити? Пола нема вдома і я не маю телефона. Як йому повідомити? Якщо вони мене уб’ють, то цього їм вистачить, щоб не чіпати безневинного таксиста?
Чорт, у мене нема ніякої зброї! Ну, не олівцем же я буду їх штрикати.
Я відійшов від вікна і почав вдягатись.
— Раґнар, ти зможеш. Повбиваєш їх і все. Потім прийде Пол, забере речі і ви поїдете до тебе на квартиру. Віддаш мужикові гроші і все буде тіп-топ.
Тіп-топ… Головне — заткнути цей голос всередині себе і начитати СВОЇ установки. Ті, які будуть вигідні тобі.
— Повбиваєш їх всіх. Повбиваєш їх всіх.
Я підійшов до вікна. Чоловіки стояли і про щось неквапливо балакали. Раптом я побачив таксі. Воно також пригальмувало і спинилось внизу на звичному місці. Із машини вийшов Пол. І рушив до квартири. Одразу за ним, немов по команді, рушили люди у чорних плащах.
І хтось всередині мене уже невпинно розкачував свою мантру. Я навіть не помітив, як втратив контроль над нею. «Тобі жопа», — промовляв мій чорний двійник. «Вам жопа!»
ІНШИЙ
У забігайлівці Боба ще ніколи не було такого клієнта. Перехожі здивовано переглядались і дехто навіть лякався. Двоє дівчат, що прямували до Боба за своїм звичним перекусом, спинились, квапливо перемовились і подріботіли геть.
А чоловік у воєнній формі чітким, майже стройовим кроком наблизився до забігайлівки і по-діловому упер руки в боки.
— Здоров, Боб.
— Здоров, Гітлер, — виглянув товстун назустріч клієнту. — Як у тебе справи? Чому у формі? Людей мені відлякуєш.
— Ти ж мене знаєш — служба зобов’язує.
— Не прибідняйся.
— Я тут ходив у бордель кілька разів. Познайомився із однією хорошою жінкою. Мімі звати.
— Мімі? Щось знайоме, — вдавано замислився Боб і почав робити хот дог. — Ти ж не проти американської їжі, фашист?
— Головне, щоб вона була кошерна… Так от, думав, що вона богиня, уяви собі. Багато на це вказувало. Але виявилось — лише дурно втратив час.
Боб кивнув:
— Розумію.
— То вона не богиня, Бардо? — Гітлер улесливо глянув на товстуна у фартусі із написом «БОБ». Було дуже кумедно спостерігати такий вираз на обличчі у фюрера.
— Ну, я не маю тобі підказувати. Але — ні. Ти все правильно зрозумів. Кока-коли?
— Давай. Із льодом.
Боб налив Гітлеру коли у склянку і подав. Той зняв свого картуза зі свастикою і почав жадібно пити.
— Дас ист фантастіш! — прицмокнув Адольф.
— Тоді може й ти поділишся своїм секретом?
— Питай.
— Як ти їх шукаєш? Як впізнаєш?
Гітлер примружився. Потім опустив голову і приклав вказівного пальця до губ, міркуючи. Потім промовив:
— Це ніби такі коливання. Легкий запах чогось. І ти починаєш принюхуватись. Починаєш приглядатись. Воно здається чимось аномальним. Ніби ти побачив раптом, як кіт ходить на двох ногах. Чи повз тебе пройшла якась дуже дивна людина. Занадто великий ніс, занадто довгі ноги.
— Зрозуміло, то Кален… тобто Мімі — вона щось таке проявляла? — лукаво запитав Боб.
— Так. Але може це просто поруч із нею хтось із них… коливання були надто сильними. Так ніби…
Поки фюрер розгублено жестикулював, Боб підніс до рота хот дог і надкусив.
— Ніби він там не один, — і Гітлер зиркнув на Боба. Той показав на забитий рот їжею і розвів руками.
— От ти хитрюга! Навмисне це зробив?