Товстун охоче закивав і зареготав. Із його рота повалились шматки всього, що він туди засунув.
— Бардо, Бардо, ти нестерпний… Зате я притис Раґнара!
— Я в курсі. Але це ми ще побачимо, чи притис, — прожував репліку гладкий чоловік.
Гітлер махнув рукою:
— Та там уже все.
Він допив колу і поставив її назад. Боб раптом нахилився вперед і почав шепотіти:
— До мене дійшли слухи, що дехто із вас… — він вказав пальцем на свого єдиного співрозмовника. — Зустрічається у снах. І веде переговори.
— Про що? Тобто — звісно ні! Такого бути не може. Це ж проти правил? Правда, куратор?
— Так, це проти правил. Ведучий не має права розмовляти із гравцями. Тим більше — про щось домовлятись!
Боб відхилився назад і посміхнувся:
— Дякую, що зайшов, Міфос. Радий був бачити. Тільки більше таким не приходи.
— Більше ніколи. Наступного разу буде Джонні Депп. Ок?
— Годиться, — кивнув Боб, і Гітлер рушив геть.
ВІД УСІХ
Я так чекала його! Мого найкращого чоловіка у житті. Радість і спокій переповнювали мене всередині. Через декілька секунд голос дівчини за стіною стих. І я забила на це. Тепер мене сусідські голоси не стосувались. Лише Пол і наше майбутнє — от, що важило.
Мій коханий (не можу повірити, що думаю так про когось) поцілував мене і поїхав додому збирати речі. А я рушила у магазин. Накупила продуктів. Уперше за багато років, я накупила повно продуктів розраховуючи на двох людей. Я вибирала їх і думала, як буду готувати для МОГО чоловіка. Байдуже, що не вмію — я вкладу у кожну страву всю свою душу. І йому обов’язково сподобається!
Чоловік наповнює дім жінки, а жінка — наповнює чоловіка. Такий закон гармонії.
Клацнув замок і вхідні двері відчинились. На порозі стояв Пол. Я побачив його, причаївшись за шафою. Пол увімкнув світло у коридорі, і я замружився. Мої очі прагнули темряви. Хазяїн дому обернувся до дверей, щоб зачинити їх, але там уже стояли люди Драка.
— Не рипайся, — гаркнув один із них, і вони почали заходити всередину.
Як завжди — люди Драка сунули немов потім чорних тарганів. Я напружився всім тілом.
— Де Раґнар?
— Хто… хто це?
Промовив Пол. Правильно промовив — розгублено, затнувшись, наче дійсно перший раз почув про це ім’я. Люди часто брешуть твердим голосом, без запинок, а це не природно.
— Це останній із Могікан, — реготнув один із людей Драка, і я напав на нього першим.
Я ударив його по сонній артерії ножем (так, на кухні завжди є ножі і це добре) і фонтан крові бризнув на стіну. Зчинилась метушня, і хтось вимкнув світло. «Пол, ти умнічка!», — подумав я, і схопив наступного чорного виродка.
Він відбивався, тому я бив його ножем куди-небудь, поки не пробив живіт. Суперник поповз униз, а інші мужики чомусь не діставали пістолетів. У голові промайнула думка: «Невже наказали брати живим?»
У цю мить у вузькому коридорі на мене обрушилась вся навала решти людей Драка. І я відчув свою фізичну кволість. Раніше я би втримав їх, але не зараз… Я зчепився із першим у ряду. Він гарчав і витріщався на мене оскаженілими очима, а я намагався пробитись ножем до його горла.
Позаду почувся удар і крик — натиск навали послабився. Невже Пол? Вони «провтикали» ворога у тилу? Я зібрав всі свої сили і попер вперед. Нападник не втримався і пропустив лезо занадто близько до шиї. Потекла кров. Він загарчав ще голосніше. Захрустіли тканини тіла і чорний виродок заволав, але було уже пізно — я вдарив його кулаком і дотиснув ножа. Труп.
Я вимкнув світло, але мене одразу приперли до стіни.
— Стій тут, — приставив мені до обличчя пістолет один із непроханих гостей, і я підняв руки.
Вони всі навалились на Раґнара. Ніхто не стріляв, і я зрозумів, що люди Драка мали наказ взяти останню людину Мальдіні живим. Що ж, якщо мене досі не вбили, значить я мав усі шанси залишитись цілим. Навіть після того, коли заберуть Раґнара.
На мить я уявив собі сцену: Раґнара виводять; я залишаюсь сам вдома; спокійно збираю свої речі і їду до Кален. А далі — всі жили щасливо і спокійно. І померли в один день. Які ж це лицемірні слова! Ними закінчувалась кожна казка. Який же страхітливий обман втовкмачили нам в голову у віці, коли ми все сприймали на віру!
Сам не зрозумів, як це сталось, але я зловив себе на тому, що б’ю в потилицю найближчого до себе нападника. Він цього не очікував. Я б’ю його ще раз і намагаюcь повалити на землю. Пістолет. Мені потрібен пістолет! Віддай…