Він підняв руки вгору.
— Ми — звірі. Чудовиська! Галімо, що доводиться жити у світі, де правлять мужики, правда? Тому що поки так є — ми живемо у світі ЗЛА! Ахха! Ахха!
Він раптом зареготав як ненормальний, а тоді вискочив на ліжко і почав імітувати якогось звіра. Барт припав до закривавленої частини тіла Тіни і почав жадібно принюхуватись. А потім… він раптово вкусив дівчину за те місце.
Тіна заскавуліла. Моє серце забилось у грудях, і я раптом рвонула з місця. Крісло перекинулось — я упала на підлогу, боляче вдарившись. Клацнули двері спальні і біля мене опинились двоє охоронців. Вони миттю повернули мене на місце.
— Вийдіть! Вийдіть, блять! — заволав раптом Барт, і чоловіки швидко покинули приміщення.
Барт зиркнув на мене виряченими очима:
— Тобі повезло, що я люблю розтягувати задоволення. А то ти би уже давно так конала. І знаєш, що? Тіну я залишу в живих. А тебе… Навіть не знаю, не упевнений.
І він знову зареготав як божевільний вилупок.
Як він мене уб’є? Невже я помру замучена від сексуального насилля? Кален, це буде кумедно, правда? З чого почала життя, тим і закінчиш. Коло замкнеться. А ти ж так хотіла ВИЙТИ із цього клятого кола насилля і людської збоченої похоті.
Тіна беззвучно ридала на ліжку. І такий розпач раптом пройняв мене від відчуття власної безпорадності, що спазми здавили горло. Безпорадність — ось головне відчуття, котре переслідує людину все життя. Безпорадність.
Раптом за дверима почулись якісь голоси, а потім просто — бух, бух — немов два повні мішки упали на землю. Барт злякано підскочив і вихопив із кишені куртки пістолет.
Запала тиша. Потім у двері хтось лагідно постукав.
— Хто? Хто там? — злякано спитав Барт.
Він стояв голий на краю кімнати, націливши пістолет на двері. І вони почали відчинятись. Дуже повільно.
— Я без зброї, пацан. Не треба стріляти.
Що?? Я упізнала цей голос. І так зраділа йому!
У кімнату зайшов Раґнар. Він підняв руки вгору. Виглядав він дуже добре, як на людину, яку нещодавно розстріляли.
— Що сталось? Ти хто, сука? Де мої люди? — заволав Барт.
Його всього аж трусило. Я помітила як Раґнар зиркнув на мене. Заспокійливо. Немов весь світ був у нього за пазухою.
— Я не знаю, я там нікого не бачив. Може, відійшли покурити? Барт, ти тільки не нервуйся, бо я обіцяв твоєму батькові, що доправлю тебе цілим.
— Татові? Це він тебе послав? — здивувався збочений вилупок.
— А що із дівчиною? Ти чого над нею знущався? — кивнув Раґнар на Тіну.
— Що? Та це просто… Яка тобі різниця? І хто ти, блять, такий?
Раґнар опустив руки і обличчя його змінилось:
— Я твоя смерть, маленький. Всі ви тут думаєте, що можете робити, що завгодно. Володарі темряви — не менше. Але ти, маленький Барт, повинен пам’ятати: завжди є більша сила від твоєї. І якщо ти вирішив втрутитись, то будь-готовим, що у тебе також «втрутяться».
Барт раптом випустив пістолет і його скрутило від болю. А потім я побачила таке, у що не могла повірити: кістки хлопця почали ламатись під шкірою. Одна за одною. Людське тіло втратило всі звичні контури і за мить перетворилось у шкіряний мішок із кістками на підлозі. Це була страхітлива картина смерті.
І мені уже не було радісно, що прийшов Раґнар…
ІНШИЙ
— Хто такий цей чортів Раґнар??
Люди Драка, котрі приїхали на квартиру Пола, не знайшли там нікого. Жодних слідів. Водночас, зник Альфред і вся його команда. Про це негайно доповіли босу і він, вперше за довгий час, втратив контроль над собою.
— Ви там всі здуріли?! Я питаю: ви здуріли?! — кричав він на весь кабінет, а перед ним стояли його найкращі люди — з десяток найвірніших воїнів.
— Дістати мені цього Раґнара живим чи мертвим! Стерти цю пляму із лиця землі! Бовдури! Виконувати!
Всі вийшли із кабінету, залишивши Драка наодинці. Якусь мить він стояв нерухомо, стискаючи кулаки, а потім почав трощити все, що попадало під руки. Стіл, стільці полетіли шкереберть. Книги із полиць. Драк рвав і метав.
І яким це було задоволенням! Отак легко піддаватись люті. Не думаючи про те, що ти повинен стримувати себе, контролювати емоції, дотримуватись дисципліни. Лють — справжня, стародавня лють струменіла крізь цю людину. Нарешті він спинився, щоб перевести дух.
Драк відчув полегшення. Але й уразливість! У цю мить Містеру Драку вперше сяйнула догадка: а що коли це все — чийсь план? Що коли це все підстава? Невже всі п’ять сімей об’єднались, щоб знищити його? Але як? Як це у біса мало статись?