Колись давно Драк любив сідати за покерний стіл із чиновниками Дарксіті. Він старався їх не обігрувати, але використовував час за столом, щоб налагодити дружні стосунки. Тоді Драк знав правило: якщо ти за короткий час гри не зрозумів, хто тут найслабший гравець, то ним, власне, є ти.
І зараз Драк не розумів, що за гра ведеться довкола. А це могло означати лише одне — НИМ грають.
Боб закрив свою забігайлівку значно раніше графіку. Якби ви побачили його, то вельми б здивувались: товстун одягнув на себе найкращий із костюмів. У таких ходять кінозірки, гонорар яких становить по 20 мільйонів за фільм.
Водночас, Боб акуратно і строго постригся. На руці у нього виблискував дорогий годинник. Страшно подумати, скільки він коштував… Словом, перед нами стояла зовсім інша людина. Якщо, звісно, це була людина.
Боб рушив по тротуару, коли поруч із ним з’явився Джонні Депп.
— Бардо? Щось трапилось? Я саме хотів перекусити, — промовив він.
— Ти знаєш, що трапилось. Раґнар прокинувся і не йде з міста. І робить якесь безчинство. Убиває людей!
— Ну, ми Чорні Боги — завжди вели себе так.
— Але не під час гри! За правилами він повинен негайно покинути Дарксіті.
— Згоден. Це твій обов’язок випровадити його, Бардо. Я лише… ведучий.
— Я знаю, — відмахнувся Боб і підійшов до розкішного автомобіля.
— Успіхів тобі, — іронічно промовив Депп і театрально віддав честь.
Бардо відчинив двері авто і спинився.
— До речі, із одним ти облажався. Він не прокинувся. Тому, успіхів і тобі!
На обличчі Джонні відобразилось розгублення, а Бардо, реготнувши сів у машину.
Від Кален
— Кален мені шкода, але Пол загинув…
— Що??
Після того, як Барт перетворився у неживу купку людської плоті, Раґнар розв’язав мене і Тіну. Дівчина втратила свідомість.
— Перейдемо до тебе, — сказав чоловік, взяв на руки бідолашну і поніс її у мою квартиру.
Коли ми опинились у коридорі, я здригнулась.
— Все нормально. Не звертай уваги, — прокоментував Раґнар.
Вздовж стіни шеренгою стояли високі та кремезні однакові чоловіки. Цілком однакові. Безбарвні, немов зображення на старих телевізорах. Їхні голови були опущені. Через кілька секунд ми увійшли у мою квартиру. На щастя, жоден із тих… істот не пішла за нами.
Раґнар акуратно поклав непритомну дівчину на моє ліжко, загорнув чистою постіллю. Тоді він завмер на якийсь час, стоячи над ліжком. А я боялась навіть поворухнутись. Весь жах був позаду. Ми врятовані. Але що буде далі?
На цій секунді останній бандит із мафії Мальдіні розвернувся до мене.
— Кален мені шкода, але Пол загинув… — суворо сказав він.
— Що??
Я обм’якла. Глибоко у душі, я боялась цього. Передчувала, що не варто було відпускати Пола. Цей чорний світ бачив — я цінувало його! Готова була на все заради…
Ноги підкосились, і я опустилась на підлогу. Раґнар також сів біля ліжка. Він дивився на мене нелюдськими очима. Немов стихія, котру ти бачиш у вікно свого дому. Вона начебто десь далеко і маленька, але ти знаєш, що цей ураган може вмить знищити твій дім і тебе.
— Як?
— Я не зміг його захистити. Люди Драка прийшли до нас. Вони вистежили… Не важливо. Я тоді був ще людиною. Спав. Тому…
Перед очима знову виринула картина моторошної гибелі Барта.
— Був ще людиною? А зараз ти хто?
— Чорний Бог. Я спав у тілі Раґнара. Але тепер я прокинувся. Прийшов, щоб врятувати тебе і сказати про смерть Пола.
— Якщо ти Бог — то оживи його.
Він не відповідав. А потім чомусь посміхнувся.
— Можливо, я так і зроблю, Кален.
— То зроби… — сердито промовила я, і раптом розплакалась. Сльози полились із мене рікою. Тіло почало трусити. Я плакала так, як ніколи у житті. Непристойно, відверто, відчайдушно. Немов сльози могли щось змінити. Остання надія…
— Знаєш, Кален, можливо я Білий Бог. Інколи у мене виникає таке відчуття… Це тому, що я люблю людей. Люблю — це по-вашому. А по нашому — прив’язуюсь. Боги не можуть прив’язуватись ні до чого. А я… грішу цим. Грішу цим, розумієш?
Він знову м’яко посміхнувся, а я, схлипуючи, кивнула. Я оплакувала все: своє дитинство, свого клятого батька, свою наркоманку матір, Тіну, Пола, хай йому грець! Я кохала його! Беззастережно. Безпретензійно. Як уміла, всім серцем!
— Вважається, що Чорні Боги — це ті, хто втручаються у хід подій. А Білі — ні. Вони типу вважають, що все у гармонії. По суті то, зла і добра нема — є дія і недія. Так от, дія — може принести комусь благо, а може не принести. А бездіяльність? Що більше від цього: добра чи зла? Якщо тебе ударять по щоці, а ти не відповіш — що більше у цьому добра чи зла? І для кого: тебе чи того хто вдарив?