Раґнар підвівся, а я спробувала витерти обличчя.
— Тому… не знаю: Чорний я Бог чи Білий. Але краще хай буде Чорний — так стильно, правда?
Він ступив крок до мене, трохи схилився, взяв мене за руку і раптом поцілував мою долоню.
— Тіна уже в порядку. А ти виклич таксі.
Сказав він і покинув квартиру. Через якусь хвилину я підвелась і оглянула непритомну Тіну. Вона була ціла і здорова. Не те що рани — жодного синця я не знайшла…
Від Раґнара
Моя армія рушила за мною…
Немов гігантські чорні хмари, ми сунули вулицями! І люди бачили це! Вона кричали і падали, нажахані, розгублені, дезорієнтовані! Адже Хаос прямував по вулицях Дарксіті!
Спинився рух машин і автобусів! Під землею завмерло метро! Затремтіли всі вікна у будинках! Заскавчали всі собаки довкола! Я вів свою армію просто на маєток Містера Драка — найстрашнішої персони у цьому мегаполісі! Ним лякали дітей, але ким був цей псевдо ідол супроти мене — Чорного Бога на ім’я Раґнар!
— Запам’ятай, так буде завжди — на одну силу знайдеться більша сила! Яким би крутим ти не був — твоя істота скороминуща! І якщо ти раптом вирішив підняти ставки у грі, якщо раптом ти взявся втручатись у чужі життя, то будь готовим, що втрутяться у тебе особисто! То будь готовим постати перед обличчям Хаосу, сучий виродку!
Драк почув мій голос. Я зробив це послання йому просто у голову, під черепну коробку. Увів цю ін’єкцію йому у мізки, адже страх його — моя радість.
— Кому ти кинув виклик, Драк? Чорному Богові? Кому ти кинув виклик, я питаю тебе?
Дарксіті задрижало, наче від землетрусу! Чорна стихія прямувала містом! Армія пітьми наповнювала простір довкола! Я проникав усюди, щоб пробудити, щоб діяти і спровокувати дію. Бо така суть зла, трам-тарарам! Щоб вибити у вас землю з-під ніг! Щоб забрати у вас все, коли ви запливли жирком! Щоб схопити вас за яйця, коли ви їх самовпевнено розвісили!
Нарешті, ми наблизились до маєтку Драка. Його люди побачили нас і жахнулись. Але відкрили вогонь. Почали стріляти своїми жалюгідними автоматиками. Так вони убили друзів Раґнара — Остіна, Джо… Але не мене! І хіба можна спинити бурю? Хіба можна спинити шторм на морі? Люди не здатні воювати проти стихії, тому вони воюють один проти одного.
Вони умирали один за одним, і в очах їхніх була приреченість. Вони умирали, немов ракові клітини від опромінення. Я вичавлював їх, мов гній Дарксіті. А мої вірні воїни прибирали труп за трупом. Прочищали шлях своєму Лорду!
І раптом буря вщухла. Запанувала цілковита тиша.
Я легенько постукав у двері кабінету.
— Заходьте… — почувся голос, і я увійшов.
Драк сидів на кріслі біля каміну. Горіло вогнище, потріскували дрова… Кабінет був заповнений книжковими шафами і червоним деревом. Людина у кріслі повернулась до мене і окинула поглядом.
— Так ось яка ти — моя смерть.
Перед ним стояв лисий здоровило із мужніми рисами обличчя та потужним тілом. У красивому кашеміровому пальті та замшевих чоботах.
— Я візьму віскі, — сказав я, взяв пляшку зі столу і гепнувся у крісло поруч із Драком.
Ми обоє відпили.
— Тільки уяви — скільки смертей, скільки безладу сталося через одну мізерну справу — вкрали пару кілограмів мого кокаїну.
— Ти сам винен.
— Хіба я міг вчинити по-іншому? Я повинен відстоювати свої позиції. Інакше перестали би боятись.
— Ти міг не убивати всіх. У будь-якому випадку, тебе просто обіграли. Це брат Мальдіні все підлаштував.
— Але ж він покінчив життям? — Драк аж шарпнувся.
— Ні. Хто дивився тіло? Хто його опізнав? Це довга історія. Але суть — тебе обіграли. Пожертвували пішака і дали мат королю.
— Я так і знав! Відчув це… Та було уже пізно.
— Драк, справа навіть не у цьому.
Я смачно відпив віскі із пляшки, дивлячись на вогонь у каміні. По-справжньому розкішна і стильна обстановка!
— Ти думав, що створив ідеальну структуру. Але у цьому й була твоя головна помилка: ідеальних структур не буває. Досконалість у недосконалості. У сім’ї завжди повинна бути паршива вівця. У грі — помилки. Найкращі оступаються. І Боги — вони не ідеальні.