Твоє життя завжди не було світлим,
Його затьмарила клятая війна,
А долі були злидні й відбудова —
Та із старістю уже журба прийшла.
Чому ми так запізно розумієм?
Безмежну щирість наших матерів —
Вони ж віддали нам усе, що мали
Для блага своїх дочок і синів.
м. Берестечко
1966 р.
Бистрина
Спішу на бистрині життєвої ріки
В рутинному бутті, в розкутій суєті,
Спішу на бистрині у швидкіснім житті,
Де звуки голосні не гаснуть і в ночі.
Спішу на бистрині в потоки гомінкі —
Знайти би в них мені десь тишу в стороні,
Знайти би в бистрині завітні береги,
Де б доль була ясно і зникла суєто.
м. Жмеринка
2001 р.
Смуток
Світлій пам'яті до вісімдесятиріччя
з дня народження матері
Твердохліб Ганни Тимофіївни
Зійди рано із-зі сходу,
Сонце моє ясне,
Хай помолюсь я досхочу,
Хай смуток пригасне.
Я оглянуся довкола,
З тобою помрію,
Хай рознесуть моє горе
Промені яснії.
Всемогутнє моє Сонце —
Я твоя дитина,
Та немає в мене втіхи,
Я є сиротина,
Сиротина і не без роду, —
Рано втратив маму,
Важка туга, моя втрата —
Гірка сльоза кане...
Пішла ненька, пішло щастя,
Пішла, не всміхнеться,
Божу друге перша радість
Знову не вернеться...
Буде втіха та не тая,
Буде лиш хвилина,
Бо у серці у куточку
Ятрить сумовина.
м. Затока
2004 р.
Біля моря
Сонячне коло велике червоне
Зі сходу раненько на морі встає,
А море все грає, хвиля гуляє
Та з плескотом лагідно в берега б'є...
У вологім піску ми пишем словами,
Що раптом зникають у білій піні,
В цю ранню пору я мрію кохана,
Щоб пам'ять не змила всі наші сліди.
м. Затока
2004 р.
Роксоланове і Маріїне
Войтович (Затей) Марії Савівні,
своїй тещі
Роксоланове і Марїїне,
Життя житиє-пережитеє,
Пережитеє, переміряне,
Переміряне, перевіяне,
Перевіяне, перемелене,
Перемелене, пересіяне,
Пересіяне часом дниною,
Пережитеє вік людиною...
Від турків, татар аж з часів орди
Не забутнії всі давні сліди,
Що пролинули, в віках канули,
Залишили слід недоглянутий,
Недоглянутий, недописаний,
Буреломами переметений,
Від прапращурів перенесений.
Тож красивії, чорнобровії
Зазнавали гніт від московії —
Від батрачення в злиднях, голоді —
Поскладали теж свої голови...
Не одна краса в горі в'янула,
Бо ж неволя та бусурманова,
А краса була Роксоланова —
Цвіла, мріяла в праці канула
І Марія так не зоглянулась,
Не зоглянулась, як зів'янула —
За ідею йшла й не побачила,
Все життя своє пробатрачила,
Пробатрачила в пломінь — вихорі,
Не вщухає біль, сльози висохли.
с. Станіславчик