— Принеси нам іще глечик вина,— сказав Квалтава Кіку, що покірно дивилася на нього.— А другий подай отим,— він кивнув на нас.— І сиру ще давай.
Третій з них, Каза Чхетіа, весь час жадібно нас очима Кіку і, коли вона поспішила до прилавка, не стримався:
— Ох-х-х!
У тодішній Мінгрелії цим вигуком висловлювали і захват, і здивування, і пристрасть. Але часом — і злість.
Каза Чхетіа не міг одірвати погляду від Кіку. Було в її очах і в усій її поставі щось таке, від чого здавалося, ніби вона щойно прокинулась і ще ніжиться в ліжку.
Уже зовсім смеркло. Дзоба приніс свічки. Одну на стіл Квалтава, другу — на наш. Кіку подала глечик вина, другий глечик — дарунок Квалтава — поставила на наш стіл і знову спитала, чого б ми побажали на вечерю.
Я й Дата замовили не пам’ятаю тепер що. Чернець відмовився від їжі й попросив принести лише води.
І знову не встигла Кіку дійти до прилавка, як Квалтава її кликнув:
— Прибери зі столу... Все прибери. Залиш вино, огірки й сир. Витри стіл і принеси ще одну свічку!
Кіку враз усе зробила.
Каза Чхетіа спробував зазирнути у викот її плаття, але Кіку швидко затулилася рукою.
— Ти ба, їй соромно,— хихикнув Квалтава, витягаючи з кишені колоду карт.
Каза Чхетіа пас очима по шиї, грудях, стегнах Кіку, а коли дівчина одійшла, сказав:
— Соромно їй стало... от іще богородиця! За п’ять карбованців отут догола роздягнеться.
— Годі тобі, не говори такого,— прошепотів Куру Кардава.
— Багато ти знаєш. Молодий іще. Жінці гріш покажи, за гріш вона на все піде. Порода в них така. У них в усіх ноги короткі. Придивися — побачиш,— одказав Каза Чхетіа Куру Кардава й кинув Квалтава: — Ну, здаєш чи не здаєш!
— Короткі, кажеш, ноги? — процідив Квалтава.— Ось принесуть свічку, тоді я здам.
— Атож, короткі, коротші, ніж у чоловіків. Тому й шиють жіноче взуття на високих підборах. Щоб ноги довші видавалися.
Дзоба приніс іще одну свічку. Квалтава поналивав вина, всі троє випили, і почалася гра.
Нарешті Кіку принесла вечерю і нам. Чернець налив собі води, хлюпнув туди трохи вина з глечика, витяг з торби хліб і накришив у чашку.
Розбійники багато пили вина і грали на великі суми. Вони засперечались були, ще трохи — і почалася б п’яна бійка, але Куру Кардава пішов на замирення:
— Гаразд, гаразд! Бери четвертну і більше не заривайся. Іншим разом це в тебе не пройде, так і знай.
Каза Чхетіа згріб гроші. У нього був такий вигляд, ніби погроза Куру не стосувалася його. Поки ті двоє сперечалися, Квалтава, не зводячи очей, дивився на нас.
— Здавайте, я зараз,— сказав він співтрапезникам, щоб заспокоїти їх, і рушив до нашого столу.
Стояв, узявшись у боки, й дивився на нас. Чернець перехрестився й підвів на нього очі. Глянув йому у вічі і я, але мене занудило, і я опустив голову. А Туташхіа, як і досі, не виявляв до Квалтава ніякісінького інтересу, але я відчув, що він ось-ось лусне від напруження.
— Бодго, іди сюди, грати, то грати! Що ти там загубив?! — покликав Куру Кардава.
Я зустрівся очима з Казою Чхетіа. Він дивився на мене, як на Кіку, тільки там він зазіхав на плоть, а тут на кров.
— Грайте. Зараз прийду! — відповів Квалтава приятелям і став перед Туташхіа.— Хотілося б знати, чому це ви не п’єте вина, яким вас пригощають?
Туташхіа й справді не доторкнувся до глечика, я теж. Бо ж мене ніхто не запрошував. Та й не було настрою пити, хотілося тільки добратися до постелі.
Туташхіа трохи помовчав і чемно сказав:
— Дякуємо вам за пригощання, дуже шкодую, але я не п’ю.
Ліва брова у Квалтава вигнулася й посунулась угору, як отой батіг, що зразу зі свистом опуститься.
На Туташхіа це не справило враження, він укинув у рота шматок м’яса й ліниво жував. Квалтава перевів погляд на мене, обдавши зухвальством.
— П’ємо, чому ж не п’ємо? — заметушився чернець.— Ось вашим вином я вечерю собі засмачив!
Та Квалтава й не думав слухати ченця, він мене спитав:
— А ти ж чого не п’єш?
— Знаєте, добродію, мені теж не можна. Але за ваше здоров’я — охоче,— несподівано для себе почув я свій голос; я одним духом випив вино й перевернув келех догори дном.— Нехай так буде пусто вашим ворогам.
А що було мені робити?
— Отак-то,— сказав Квалтава й спитав Туташхіа: — Ти хто такий?
— Ви мене питаєте? — не підводячи голови, мовив Туташхіа.
— Тебе. А кого ж?
— Подорожній я.
Квалтава зніяковів і якось осів.
— Іди вже, що за людина! — пролунав роздратований голос Куру Кардава.
Перед Куру Кардава лежала купа грошей. У Кази Чхетіа знову нічого не лишилося.
— А дай мені, Бодго, з моєї пачки тисячу карбованців. Я програв,— кликнув Каза Чхетіа.
Вони втрутилися дуже доречно. Квалтава пора було забиратися, але не міг же він піти, підігнувши хвоста, залишивши останнє слово за Датою. Він знову поліз би до нього, і до чого це могло призвести — хто знає.
З внутрішньої кишені черкески Квалтава витяг папушу грошей, відлічив тисячу карбованців і, гордовито оглянувши всіх, вернувся до свого столу.
Духанникові Дуру полегшало на серці, він глибоко зітхнув.
Повз нас прошмигнула Кіку, несучи чисту білизну в кімнати для гостей. І як вона примудрялася ходити, не торкаючись землі!
— Ох-х-х,— видихнув Каза Чхетіа.— Не я буду, коли не роздягнеться за п’ятірку! — сказав він, коли Кіку зникла за занавіскою.
Кіку порозстеляла білизну й вернулася в духан.
Каза Чхетіа поманив її.
Туташхіа швидко одірвав очі від стола і враз одвів їх убік.
У каміні затріщало сухе поліно, спалахнуло полум’я і весело затанцював вогонь.
Каза Чхетіа присунув до Кіку золотий червінець і, метнувши погляд у напрямі прилавка — чи не помітив батько,— сказав дівчині:
— Ось золотий. Хочеш, він буде твій? Червінця твій батько за місяць не заробить. Роздягни геть усе, покажися на мить, і цей золотий буде твій.
— Ти що, здурів? — Куру Кардава шпурнув монету Казі.
Кіку глянула на червінця, що виблискував під полум’ям свічки, й покосилася на гостей.
— Яке твоє діло. Сиди й не лізь! — голосно сказав Чхетіа й вискочив з-за столу.
Куру Кардава спокійно тасував карти й говорив:
— Сідай, бога ради. Ти мене спочатку лякатися навчи, а тоді лякай!
Квалтава поклав руку на плече Чхетіа, посадив його.
Суперечки й кривляння не припинялися.
— Швидше, дівчинко,— крикнув Дуру дочці.— Пора постелі стелити. А ти, Дзобо, допоможи мені тапчани принести.
Кіку вийшла.
— Ти знаєш, Куру,— звернувся Квалтава до свого молодшого приятеля,— мені самому гола Кіку ні до чого, але кожен відповідає за себе, і не твоє діло ставати поперек дороги. Оце і є дружба, іншою вона не буває! Чесно кажучи, ти маєш слушність. Ще добре, якби батько хоч який-небудь зиск з цієї дівки мав — тоді нічого не скажеш. Гроші — це все. І жінка — це теж гроші.
Гра пішла з новим азартом і запалом. Куру Кардава безперервно вигравав.
— Ставлю тисячу карбованців — наборг! — оголосив Каза Чхетіа.
— Ні, друже, такі обіцянки — пил. Позичаю тобі, став готівкою, коли хочеш.— Куру відрахував гроші.— Будеш винен мені тисячу карбованців. Бодго, ти — свідок,— мовив Куру і став здавати.
Каза Чхетіа подивився в свої карти і вивів ставку — п’ятсот карбованців. Куру Кардава це не сподобалося, але він промовчав і дав партнерові ще дві карти.
У духані запанувала тиша.
Дата Туташхіа з цікавістю стежив за гравцями. Коли з’ясувалося, що Каза Чхетіа зробив дев’ятку і виграв ставку, Туташхіа знову повернувся до каміна.
За якихось три-чотири хвилини купа банкнотів Куру Кардава перекочувала до Кази Чхетіа.
Кіку віднесла і нам білизну й увійшла в духан.