Те саме було запропоновано Луці Накашіа — саме Луці, а не старшому братові, Буду. Згоди, звісно, ми знову не одержали, та зерно спокуси й сумніву кинуто було й тут.
А після цього почали поширювати вигадані чутки. Поміж себе ми називали їх версіями. Щодня й методично підвідділ Зарандіа розсіював плітки, що компрометували кожного з тих трьох в очах народу. Ретельно опрацьовані версії покликані були стягнути в трикутник три не залежні одна від одної лінії, тобто між Сарчимеліа, Туташхіа та братами Накашіа мала спалахнути смертельна ворожнеча.
Перша версія була адресована Даті Туташхіа і дійшла до нього через коваля Малакію Нінуа. Цей чоловік був одним з найближчих друзів Дати Туташхіа, хоч поліції жодного разу за багато років не пощастило зловити його на тому, що він надавав абрагові сховок і допомогу. Очевидно, Туташхіа уникав зустрічей з Нінуа, і тільки дуже велика скрута змушувала його бачитися з другом, та й то на короткий час і, напевно, не в домі Нінуа. ЦІ особливі випадки вони завбачали, заздалегідь обговорювали місця зустрічей, і про все це ми знали.
Одна із завербованих дам наших агентів,— точно за графіком операції,— поїхала із Зугдіді в Самурзакано побачитися з родичами. Її чоловік, не здолавши своїх ревнощів і підозри, під приводом того, що в далеку подорож жінці самій вирушати небезпечно, послав супроводжувати жінку її меншого брата й свого двоюрідного брата. По дорозі верхівці зупинилися біля кузні згаданого Малакії Нінуа, бо в коня тієї дами ослабла підкова. Коваль зразу ж узявся до діла, а мандрівники стояли біля нього й дивилися, як він це робить.
— Мені здається, твій кінь з тих, що їх Дата Туташхіа забрав у Бодго Квалтава та його дружків?— спитав у пані кузен її чоловіка.
Дама дзвінко засміялася:
— Леване, брате, ти все переплутав, так як наш дід Чичико, а ти ж іще не такий і старий. До чого тут Дата Туташхіа?
— Але ж було цього коня забрано?!
— Та було, але Туташхіа тут ні до чого,— втрутився брат пані.— Коня вкрав Ража Сарчимеліа, продав його, а вже потім поліція знайшла його і повернула Давидові.
— Еге-еге, так воно й було! — згадав чоловіків кузен.— Кажуть, Ража Сарчимеліа спинив фаетона повітового начальника, обібрав його сім’ю, навіть з дівчат сорочки поздирав...
— Звідки ти де взяв? — спитала пані.
— Тобто як звідки? — спалахнув кузен.— Та при тобі ж про це розповідав поліцмейстер Никандро Кіліа!
Пані й геть розвеселилася.
— Тепер я зрозуміла, чому в тебе в голові все переплуталося...— сказала вона, пересміявшись.
— Тобто як? — образився кузен.
— А отак, Никандро Кіліа розказав, що Ража Сарчимеліа вхитрився передати начальникові повіту, що я ось не побоявся вашого Туташхіа і он як з ним розправився. Якщо ти від мене не одчепишся, те саме буде з твоєю жінкою й дочками. А тепер дивися, що в тебе вийшло. З усієї цієї історії тобі в пам’ять запав Туташхіа. Що коня відібрала поліція, ти знав раніше. Усе це в голові твоїй перемішалося, і вийшло те, що ти тут наплів.
Пані знову дзвінко засміялася. Кузен зніяковів і, щоб вийти з незручного становища, сказав:
— Нехай так, але що ж Сарчимеліа зробив Туташхіа, що могло налякати начальника повіту?
— Коханку він у нього відбив — ось що... Є така краля Бечуні Пертіа. Її і відняв! — мовила пані.
— Щоб отой шмаркач Сарчимеліа пішов на таке?..— засумнівався брат тієї пані.— Знайшла чому вірити... Брехня все це!
Дама вирішила промовчати.
— А що тут такого,— заступився за неї чоловіків кузен.— Карабіном і маузером Сарчимеліа володіє не гірше за Туташхіа...
— Помовч, ради бога! Коханок не карабінами та маузерами відбирають.
Усе це говорилося з розрахунку на те, що й коваль почує. Так воно й вийшло — почув. До того часу коня вже було підковано, мандрівники посідали в сідла і поїхали далі, а Малакія Нінуа, не гаючи часу, подбав про те, щоб усе це швидше дійшло до Туташхіа.
На перший погляд версія могла видатися наївною і розрахованою на дурнів, тим паче що й мета її була вся на видноті — приневолити Туташхіа до різкої відсічі. Туташхіа був надто проникливий, щоб клюнути на таку приману. А проте задум виявився точним: Зарандіа керувався класичним принципом: «Якщо хочеш, щоб тобі повірили,— брехня має приголомшити». До того ж він знав, що в Сарчимеліа за пазухою завжди захований камінь на Туташхіа. Був випадок, коли Сарчимеліа з дружками, влаштувавши біля дороги засідку, затягли в ліс — по одному, по двоє, по троє — з півсотні людей, що їхали з базару, і обібрали їх до самої нитки. На це нагодився Туташхіа і звелів повернути награбоване. У бійці одного з грабіжників було відправлено на той світ, а Сарчимеліа і двоє його приятелів тільки живі та теплі втекли. Згодом Сарчимеліа сам казав, що Туташхіа «дав їм час» утекти. Добро повернули власникам, і слава про цю пригоду Туташхіа розлетілася повсюди. З тих пір Сарчимеліа тільки й чекав нагоди помститися Туташхіа — хоч прямо, хоч тишком-нишком. Але хіба він не знав, що зводити рахунки з Датою Туташхіа небезпечно й що кінець може бути сумний? Та й час брав своє — Сарчимеліа давно міг махнути рукою і на вбитого приятеля, і на відібрану здобич. План Зарандіа передбачав ще один факт: Сарчимеліа й справді був неймовірний бабій. Тому Даті Туташхіа не важко було повірити, що Сарчимеліа заради помсти відбив у нього коханку. І навіть коли б абраг не повірив у роман з його коханкою,— Зарандіа передбачив і цей варіант,— усе одно він не простив би ганьби, що звалилася на нього через пусту балаканину Сарчимеліа.
Так було вибудовано перший кут трикутника.
Далі. На відміну від піратів Ража Сарчимеліа не закопував награбованого на безлюдному острові і не ховав «у великій Каспській скелі», як Арсен Одзелашвілі. Та жила тоді в Сухумі грекиня Євтерпія Тріандофіліді, самотня жінка років сорока, досить бідна й страшенно жадібна. Вона будь-що хотіла розбагатіти й перетворилася поступово на кровожерну лихварку. Ще до того, як Сарчимеліа вперше спіймався на злодійстві, вона приймала від нього «темний» товар, скидаючи од виручки в кращому випадку третину, а то й чверть. У купівлі-продажу краденого так заведено споконвіку... Можна з певністю сказати, що кращі ідеї й плани осявають злодіїв, грабіжників і комерсантів на засланні. Відбувши покарання, Ража Сарчимеліа відніс приховані гроші Тріандофіліді, щоб віддати їх на проценти. Так було створено альянс грабіжника й лихварки, що дав їй додатковий зиск, а йому — додатковий стимул грабувати. Через якийсь час компаньйони одержали досить відчутні суми. Лихварка вже скуповувала земельні ділянки й придбала будиночок із садом. Про її стосунки з Сарчимеліа дізналися розшукний відділ і поліція з агентурних каналів, та дістати речові докази поліції ніяк не щастило. Трохи згодом вдалося застукати Євтерпію Тріандофіліді з підозріливим товаром — коли вона сідала на пароплав у Поті, в неї виявили п’ятдесят сувоїв мануфактури. Поліція встановила, що товар крадений і що продав його грекині добродій Сарчимеліа. Знайшли й потерпілого, та лихварці пощастило викрутитися: вона назвала чоловіка, котрий нібито продав їй мануфактуру. Чоловіка кинули до в’язниці, а Євтерпія відбулася штрафом, проте розшукний відділ з того часу не спускав її з очей.
Коли назбиралося достатньо матеріалу для арешту Ражі Сарчимеліа, його персоною зацікавилась жандармерія, зокрема підвідділ Мушні Зарандіа. Одержавши від розшукного відділу досить солідне досьє Ражі Сарчимеліа, Зарандіа заглиблено почав вивчати його, і ось тоді сама собою випливла постать Євтерпії Тріандофіліді. Якщо вірити розшукному відділові, Ража Сарчимеліа зустрічався зі своєю компаньйонкою рідко. Передавалося награбоване безсумнівно через посередника. Треба було його знайти, але Зарандіа з цим не квапився, він вичікував.