— Ось що я вам пораджу: грабіжники ці хоч і люті, як звірі, але в жінок не стрілятимуть. Це довго пояснювати, ви вже повірте мені на слово. Скажіть вашій дружині, щоб вона підмовила всіх жінок... ну, кричати, голосити, тужити. Нехай вони горлають не вгаваючи, навіть якщо грабіжники й погрожуватимуть їм.
— Що де дасть, добродію?
— Та хоч наблизить кінець цієї мерзенної процедури! Перекажіть це дружині вашою мовою, а то розбійник підслуховує...
Ширер обміркував ті слова безногого і не кваплячись сказав:
— Це ні до чого. Сидіть спокійно, добродію.
Але я й сама все чула й здогадалася, що незнайомий на це й розраховував. Мені його думка видалася слушною, тільки я не знала, як її здійснити. А тоді таки зважилася. Коли бандит, який охороняв нас, одійшов трохи, я зашепотіла:
— Жінки, не сидіть мовчки. Давайте разом голосити, тужити, кричати. Ми — жінки, вони нас не зачеплять, не бійтеся. Хтось почує на дорозі й допоможе. Давайте кричати, жінки! Поганого нічого не буде.
Деякі жінки знали грузинську мову й зрозуміли, що я шепотіла. Інші не зрозуміли нічого, почали питати — що, мовляв, вона каже? За кілька хвилин уже всі знали, в чому річ, але ніхто й голосу не подав. Я спитала жінку, що сиділа поруч:
— Що ти про це думаєш?
— А як стрілятимуть?
— Та не бійся, не стрілятимуть!
— Вони відібрали в мене лиш сім карбованців, і за них я маю вмирати?
— А в мене, прокляті, взяли дев’яносто карбованців, але я не залишу своїх дітей сиротами навіть через них!
— Нехай інші закричать, тоді закричу і я.
— Еге. Якщо всі закричать, тоді — будемо!
Так вони поговорили й замовкли.
І тоді я вирішила, що повинна показати приклад. Коли почну я, то інші мене підтримають. Я почала потихеньку притужувати. Але ніхто не приєднався до мене. Тоді я крикнула голосно і знову лишалася одна-однісінька. Після цього я почала горлати що було сили. Але домоглася тільки того, що всі жінки поперелякувалися,— коли б не перепало їм через оцю дурну панійку. А я тим часом так увійшла в роль, що вже нелегко було мене вгамувати. Той розбійник, що стеріг нас, спочатку був приголомшений моїм криком і витріщився на мене здивовано. А тоді підійшов аж до мене і все роздивлявся. По тому, не довго думаючи, тьопнув мене з усього розмаху. Я не сподівалася на таке хамство і з несподіванки змовкла, очманіло дивлячись на нього. А він, скориставшись раптовою тишею, сказав, байдужно всміхаючись:
— Хотів би я знати, пані, чого ти горланиш?! Якщо ти думаєш, що вони підтримають твій крик, то помиляєшся, вони звикли мовчати й скорятися. Е-е-ех, пані, берешся не за своє діло, не розумієш нічого... Ми знаємо своє діло, бачиш, у нас усе йде добре й справно, а хто не знає, нехай сидить і мовчить, нехай не лізе.
Повернувся й пішов.
Ширер голосно розреготався. Я не образилася, мені тільки було ніяково. І соромно. Так соромно... Я навіть зашарілася. Заспокоївшись трохи, я подивилася на чоловіків. На їхніх обличчях була написана зневажлива перевага. Мені знову стало ніяково, Лише безногий чоловік не всміхався й сидів, покручуючи вуса, про щось думаючи. Щоб якось утішити себе, я вирішила, що він співчуває мені.
А Сарчимеліа, видно, ніяк не міг дочекатися на дорозі нової жертві!. Минав час, а його все не було. Нарешті він з’явився, ведучи поперед себе двох чоловіків і трьох жінок — діла ватага. Він почав їх спритно обдирати і так захопився цією роботою, що не помітив, як підійшло від лісу двоє чоловіків. Один ішов попереду; уявіть собі таку картину: до пояса він голий, а ноги його були простромлені в рукава сорочки. Поділ тієї сорочки він підняв до пояса і тримав рукою. Мабуть, іншого виходу в нього не було!.. За ним ішов елегантно одягнений чоловік з револьвером, націленим йому в спину. На чоловікові начіпляно було багато всякої зброї, а окремо — та, що недавно належала його бранцеві, так дивовижно зодягненому. Вони прямували до Сарчимеліа й награбованого ним добра.
Поява цих двох людей була така несподівана й чудернацька, що вразила всіх. Наш вартовий просто остовпів, подумавши, мабуть, що все це йому сниться. Коли озброєний чоловік порівнявся з гуртом пограбованих чоловіків, хтось з них вигукнув:
— О-о-о-ох!.. Це ж Дата Туташхіа!
— Що сталося, Дзуку? — безпорадно промимрив наш вартовий, звертаючись до напівголого бранця, але той не відповів.
Ухопившись за поділ сорочки, Дзуку покірно йшов уперед. Тоді вартовий перевів погляд на чоловіка, якого назвали Датою Туташхіа, тупо стежачи за його рухами. Сарчимеліа і його помічник теж заклякли. А тим часом безногий чоловік, улучивши хвильку, ліг долілиць, блискавично, ривком, підповз до вартового, схопив величезний камінь і, звівшись на одну ногу, вдарив вартового каменюкою по голові. Сарчимеліа хотів був бігти на допомогу своєму товаришеві, але озброєний гість націлив на нього револьвера, і він ураз осів. Вартовий упав. Потім безногий ліг на землю, користаючись тілом вартового як заслоном і опорою для рушниці, і націлився в Сарчимеліа. Усі завмерли, хтось крикнув:
— О-о-о-ох!.. Той, у сорочці замість штанів... То ж бандит, що сидів на пагорку й свистів! — Виявляється, вигукнув це той самий пограбований, що перший упізнав Дату Туташхіа.
Дата Туташхіа озирнувся, ступив кілька кроків і порівнявся з Сарчимеліа.
Я не знаю мегрельської мови й розуміла не все. Але потім мені переклали все до слова. Так, по порядку, я й розкажу.
— Сарчимеліа!.. І ти... Не знаю, як тебе величають! — Він показав на другого розбійника.— Ану складіть зброю, осюди! — Туташхіа показав, куди саме.
Розбійники й не поворухнулися. Сарчимеліа, звичайно, знав, що на нього націлено дуло безногого. Револьвер Туташхіа впирався мало не в зуби другого, а третій тримався за свою сорочку. Противитися нелегко, нічого не скажеш, але й здаватися їм теж ой як не хотілося. Безногий у цю мить вистрілив. Куля просвистіла між розбійників і втонула в листі.
— Руки вгору! — закричав Туташхіа.
Один з бандитів ураз виконав наказ, а Сарчимеліа зволікав, але помаленьку теж підняв руки.
Тоді Туташхіа обернувся до чоловіків:
— Будь ласка, підійдіть хто-небудь сюди!
Ширер виявився найспритніший від усіх і, не чекаючи вказівок, позабирав у грабіжників зброю, поскладав її в купу. Та ще й гарненько обшукав їх і все, що знайшов, теж позабирав. Закінчивши цю процедуру, він з усієї сили вдарив по голові Сарчимеліа, а тоді його товариша і, оглушених, повалив їх на землю. А безногий тим часом поскакав до мішків з награбованим, знайшов там свій протез і швидко надів його... Потім він вивернув з купи речей мою амазонку й підніс мені:
— Добродійко, я такий винний перед вами, через мене оцей мерзотник ударив і образив вас.
Ось за яких обставин я познайомилася з Гогі. Тоді ми не знали ні імен, ні прізвищ одне одного. А зустрілися лише сьогодні.
Гогі обійшов увесь стіл, поцілував руку Нано і повернувся на своє місце.
— Про все інше я постараюся розповісти вам коротше, щоб ви все ж таки знали, як закінчилися наші пригоди,— заговорила знову Нано, коли всі трохи вгомонилися.— Туташхіа підкликав до себе пограбованих і звелів їм розібрати свої речі. Коли розбійники побачили юрму людей, що сунула до них, вони кинулися навтікача. Не знаю, кого більше вони злякалися — розлючених чоловіків чи лютих-прелютих жінок. У всякому разі було цілком ясно, що вони не хочуть потрапити до рук ні тим, ні другим. Сарчимеліа біг прудкіше за всіх. А вже як за деревами нам не видно було його, тоді він крикнув:
— Дато Туташхіа! Ти розумієш, кого береш під свій захист? Запам’ятай мої слова: коли настане час помирати, ти помреш від їхньої руки!
А Ширер відшукав свою золоту табакерку, геть усипану самоцвітами, і простяг Туташхіа: візьміть, мовляв, на згадку про наше врятування. Туташхіа подякував, але табакерки не взяв. Це образило Ширера. Тоді я почала його упрошувати: візьміть та візьміть. Але він так і не взяв. Поїхати зразу ми не змогли, довелося стримувати потерпілих, котрі хотіли поживитися чужим добром. А потім ми посідали на наших коней і поскакали... Вибачайте, що вийшло так довго. Але я сподіваюся, що розповідь про ту пригоду не надокучила вам. А тепер я хочу підняти тост, і не один, а заразом два. Гогі й Туташхіа кинулися нам на допомогу в ім’я добра й людяності. Саме вони підказували їм, що робити, коли ми, пограбовані й принижені, сиділи отам у лісі. Добро явилося нам в образі цих двох людей. Отож я п’ю за реальні любов і добро, що розкриваються в реальному ділі ось таких реальних людей!