— Зрозумів, звичайно. Але це не вся проблема, а лише частина її. Є ще причини... І навіть не одна.
— Справді, батоно Іраклію, є й інші причини. Ви самі згодитеся зі мною. Бо ж усі, хто сидить за цим столом, так чи так, а мали стосунки з жандармерією чи з таємною поліцією. Тому, я гадаю, вам легко буде правильно відповісти на запитання: що таке слідство і допит?
Граф замовк, і в його чеканні відчувалося, що він сподівався од нас відповіді — як оком змигнути.
— Не ясно, графе,— усміхнувшись, мовив Елізбар Карічашвілі.— Чому це всі? Я розумію, Туташхіа, Гогі чи я, грішний... Ну, Іраклій і граф Сегеді як юристи. Але до чого тут Нано, які стосунки могла вона мати з таємною поліцією?
Сегеді осміхнувся.
— Мала, Елізбаре,— сказала Нано.— Доводилося... За кордоном. І знаю, що таке слідство і допит.
Як той казав — що далі в ліс, то більше дров. Усі оторопіли, та Гогі повернув їх до запитання графа Сегеді:
— Допит, на мою думку,— це боротьба двох сторін, ваша ясновельможність, боротьба двох людей. І кожна з тих сторін намагається висвітлити питання з свого боку.
— Я згоден з вами,— мовив Сегеді.— Допит має свою мету, свій сенс — розкрити обставини справи. А що стосується душі людської, її глибин і відтінків — що може дати допит? Лише незначні й випадкові штрихи до портрета, а не сам портрет. Про вчинки добродія Дати Туташхіа, відверто кажучи, ми знаємо добре. Але в нас немає його портрета. Його внутрішнього світу, складу його душі не взнаєш з допиту. Це ще один з мотивів мого приходу. Мушу сказати, що пан Мушні Зарандіа теж дуже зацікавлений у цьому, а я не маю права не зважати на його прохання. Нарешті, зустріч у вашому колі, присутність серед вас добродія Дати Туташхіа, жива розмова, зіткнення думок, обмін враженнями і висновки з усього того. Є ще одна обставина. Добродій Туташхіа як людина цікавить мене самого. У кожного своя пристрасть. Одні збирають монети, марки, інші— картини, а мене приваблює філософія вчинків, природа поведінки, незвичайність особистості.— Сегеді помовчав, обвів нас поглядом і додав: — Здається, я відкрив усе, що мав. Додати можу лише одне: я відповідаю за свої дії і обіймаю досить високу посаду, щоб дотриматися слова, яке вам дам: якщо внаслідок нашої зустрічі становище добродія Дати Туташхіа не зміниться і сума моїх вражень складеться не на його користь, я гарантую йому тиждень недоторканності. А коли станеться навпаки, він найближчими днями одержить документ про помилування. Отже, я переходжу до діла... Я викладу вам один епізод з позазаконного життя Дати Туташхіа. Обміркуємо його, оцінимо, нехай кожен скаже свою думку і цілком одверто відповість на моє запитання. А запитання буде таке: що дасть представникам влади мир з Туташхіа, чи буде він тоді небезпечніший, ніж тепер?..
Усе нібито з’ясувалося й так повернуло, що, як на мене, то про щось краще важко було б і мріяти. Що там казати, коли помилування мого друга було кінець кінцем у наших руках і вирішувалося в моєму власному домі. Треба тільки сказати: «Він не буде небезпечніший!» Та коли такий висновок, не знаю чому, а буде нам не під силу, все одно Дата Туташхіа зможе піти від нас неушкоджений і вільний, слово честі графа Сегеді буде тому запорукою. І тоді всі шахові фігури стануть на свої попередні місця, і вся гра почнеться з самого початку, що, в усякому разі, незрівнянно краще від того, чого ми так боялися,— в’язничних грат і кайданів. Я, природно, вважав, що як господар дому і юрист, який має неабиякий досвід у подібних справах, повинен узяти на себе головну роль у розмові, що нам її доведеться вести, відповідаючи на запитання графа Сегеді. Тому я, вмить зміркувавши, що треба було сказати, почав:
— Панове, на мою думку, передусім треба, щоб кожен з нас сказав, як він ставиться до слів графа Сегеді. А крім того, треба, щоб Дата Туташхіа згодився стати учасником цієї процедури. Отже, я буду перший і оголошую: я згодний!.. Нано, що скажеш ти?
— І я згодна... Звичайно,— зразу ж озвалася Нано.— Обіцяю бути неупередженою, бути справедливою!
— Гогі, твоє слово!
— Про що тут говорити! І я згодний. Але безстороннім, певно, не можу бути... Я добре знаю Дату Туташхіа. Знаю, що він чудова людина. Скажу вам наперед, я буду небезсторонній — від початку й до кінця. Вирішуйте самі — чи можу я накидати вам своє ставлення, яке не зміниться ніде й ніколи?! Навіть коли історія, яку розповість граф Сегеді, має в собі самий лише негативний заряд. Що тоді робити? — Гогі знизав плечима й розвів руками.
— Ну що ж, і така позиція можлива,— сказав Сегеді.— Пан Георгій заздалегідь, без наших суперечок і доказів, упевнений, що прощення не зробить Дату Туташхіа небезпечнішим. Історія, яку я вам збираюся повідати, хоч би як ми до неї поставилися загалом, неодмінно матиме в собі прикмети — дрібні або великі,— які підкріплюють саме вашу позицію. І ви зможете не лише зміцнитися у ваших почуттях, а й перевірити, чи міцні й істинні вони... Зі свого боку, панове, присягаюся, що буду безстороннім не лише у своїх судженнях, а й у доборі фактів та обставин Життя, про які збираюся розповісти вам.
— Я згодний,— сказав Елізбар Карічашвілі.
— І я згодний,— махнув рукою Гогі.
— Тепер, панове, слово за Датою Туташхіа,— сказав я.— Чи даєте ви нам право стати суддями вашого минулого життя й чи хочете прийняти умови графа Сегеді?
Дата Туташхіа, всміхаючись, не квапився з відповіддю. Він перебрав чотки по дві-три намистини, а по тому сказав!
— Згодний я.
Сегеді, вибачившись, попросив зачекати його кілька хвилин. Він устав і пішов з вітальні до парадного виходу. Не знаючи, як бути, я рушив слідом за ним. Сегеді попросив відчинити двері й вийшов на вулицю. Він квапливо сказав щось чоловікові, який сидів у його екіпажі, після чого екіпаж рушив. Чоловік, що сидів у ньому, пильно глянув на мене, і мені здалося, що то був Дата Туташхіа. І справді, Мушні Зарандіа, як близнюк, був схожий на свого кузена!
Ми повернулися до столу.
— Не забули?— спитав граф і, не чекаючи відповіді, повів далі:— Я вже казав вам, що вивчив детально справу Дати Туташхіа. І доклав чимало зусиль, щоб вибрати з неї випадок, який хочу запропонувати вашій увазі. Я намагався, щоб він був простий, недовгий і, разом з тим, давав багату поживу для цікавих міркувань і спостережень. Ось цей випадок:
Якось уночі добродій Дата Туташхіа прийшов до Зарнава, що працював вантажником у порту. Той Зарнава призбирав чимало грошей, купив у селі будинок, але зв’язків з портом не поривав і був швидше робітником, аніж селянином. Треба сказати, що Туташхіа рідко користувався гостинністю Зарнава, проте цього разу чомусь вибрав його, попередивши за кілька днів про свої відвідини. Але дня й години — не назвав. Не встиг Туташхіа ввійти, як до Зарнава ввалюються ще троє чоловіків — з друкарським верстатом, ящиками із шрифтами й папером. Усе те вони надумали сховати у Зарнава, сказали, що надійнішого місця в них немає, а самі тікають від поліції. Ага, забув сказати, що на подвір’ї в Зарнава, крім будинку, де спали жінка й діти, окремо стояла ще кухня. У ту кухню господар зразу ж завів Туташхіа, а слідом за ним і тих нових гостей. Спочатку він сховав ящики, які вони принесли, а потім запропонував усім повечеряти. Вечеряючи, нові гості кілька разів починали мову, не звертаючись прямо до Туташхіа, що тепер, мовляв, пора йти. Було ясно, що вони хотіли, щоб добродій Туташхіа залишив дім раніше від них, А добродій Туташхіа вдав, що не розуміє їхнього натяку, і навіть поводився так, ніби сам чекає, коли вони підуть. Це взаємне очікування тривало досить довго, і тоді один з гостей прямо сказав Туташхіа, щоб той ішов. Але добродій Туташхіа відмовився рішуче, а коли його спитали — чому? — він охоче пояснив. Сказав, що ввійшов у цей дім непомітно, а якщо десь поблизу сидять у засаді люди, щоб його спіймати, то вони все одно уявлення не мають, де він тепер. І піде він тільки так, як прийшов, і люди в засаді не побачать його зникнення, як не бачили його появи. Але, сказав добродій Туташхіа, гості Зарнава могли проговоритися, куди йдуть, і привести за собою хвіст. І якщо він піде перший, а вони слідом за ним і з ними станеться щось погане, то звинувачуватимуть його, Туташхіа, і більше нікого — він знав, що вони прийдуть, а пішов раніше від них, Туташхіа додав, що не допустить, щоб його обливали брудом, досить про нього наплели — що було, чого й не було, бракувало ще зрадництва. Нехай гості йдуть своєю дорогою, а він нікуди не піде й сидітиме тут хоч до наступного року, нікого це не стосується!.. Логіка й правила конспірації були на боці добродія Туташхіа. Гості скорилися і, попрощавшись, залишили той дім. Тільки-но вони пішли, як долинули постріли. Добродій Туташхіа спитав господаря, чи знав він, що до нього прийдуть ці люди. Зарнава відповів, що не знав, і то була щира правда. Стрілянина тривала досить довго, а коли вона стихла, господар схопив карабіна, що належав Туташхіа, і кинувся до виходу, кажучи, що треба бігти на допомогу. Але добродій Туташхіа відняв карабіна в господаря, вийшов з дому й більше ніколи туди не повертався. У перестрілці вбито двох гостей Зарнава, а з тих, хто їх оточив, одного вбито і одного поранено. Через кілька днів поліція обшукала будинок Зарнава і знайшла сховані ящики. Зарнава, відсидівши три місяці у в’язниці, повернувся потім до себе додому. Ось і вся історія, у всякому разі, за тими даними, які потрапили мені до рук. І я хочу спитати добродія Туташхіа: чи відповідає дійсності моя розповідь?