А вранці настало прояснення. Все стало на своє місце, і я змогла нарешті зрозуміти, що мене так ненастанно хвилює. Звичайно, я не відкрию тобі нічого нового, але не можу не сказати: ти так нерозважливо поводишся!.. Іраклій, по-моєму, твердо впевнений, що ти Арзнев Мускіа. Та навіть коли б він знав правду, від нього не може бути нічого поганого. Річ не в ньому, річ у тобі самому, в тому, як учора, в Ортачальських садах, ти був такий згубно необережний! Ти знаєш сам: за те, щоб тебе спіймати, обіцяно винагороду, і якийсь негідник буде щасливий вистрілити тобі в спину.
Навіщо тобі все це? Чому ти з’явився туї? Я не маю права запитувати, але від в’язничних грат тебе відділяє лише один крок... Бога ради, сховайся швидше, їдь звідси!
Я посилаю тобі цей перстень на згадку про нашу чисту дружбу.
Аметист — мій улюблений камінь.
Лазе, їдь звідси!
Пані Нано! Я був здивований, коли одержав вашого листа. А потім радів, як дитина. Бо, повірте, я ніколи в житті не одержував жодного листа. Мені нікому було писати й нікуди! І все ж таки я щасливець, не смійтеся, але це так. Я казав про це й раніше, але всі сміялися у відповідь, знаючи моє життя. Та коли б я не був щасливцем, хіба зустрів би я вас у Очамчире? І після того жити й блукати по білому світу лише задля того, щоб зустріти вас удруге? Тільки з обранцем долі може відбуватися таке чудо. І сьогодні ще одне чудо — перший за ціле життя лист, якого написала найчарівніша в світі рука!
Звичайно, ви самі не можете й зрозуміти, що означає ваш лист. Цього ніхто не зможе збагнути!.. Людина, подібна до мене, не зможе встояти на землі, якщо немає нікого на світі, хто подумав би і потурбувався за неї. А я вже давно живу так, що змушений у цілковитій самотині думати і про себе, і про все на світі. Обидва ці тягарі разом я мушу нести сам. Їх не можна розділити і кожен нести окремо або вхопити на плечі тільки один з них... І це добре, що я самотній, що цілий світ у мені одному. Але така людина, як я, зрештою забуває, що про неї може думати інша людина. Забуває... І потреба в такому почутті притуплюється і ніби відмирає, наче заростає мохом і покривається попелом. Отак ти й живеш — то важко, то легко, то весело, то сумно — і гадки навіть не маєш, що людина наділена ще однією прекрасною властивістю: радістю від того, що хтось інший думає про тебе, щиро й безкорисливо турбується про твою долю. Як коштовний камінь, рідкісна й дорога та радість. Скільки не видимих нам зусиль вершиться на небі, щоб послати нам цю благодать! Всевишній, я певен, робить це для обраних. І таким обраним став я. То як же не вважати себе за щасливця, якщо ви наділили мене такою радістю.
Ви питаєте, чому я приїхав сюди. Розповідати про це дуже довго, та, коли ми зустрінемося, може, пощастить поговорити про це — так передчуває моє серце. Нехай вас ніщо не турбує, пані Нано, в мене немає поганих передчуттів... Не думайте, що я цілком покладаюся на випадок, але я вірю в своє передчуття. Та як мені й не вірити, коли природа дала мені його заведеним, як годинник, І я мав тисячу можливостей випробувати його й перевірити. Тільки не думайте, бога ради, що я егоїст і не зважаю ні на кого, крім себе. Коли людину, як оце мене, ціле життя переслідують і вона шукає притулку й захистку, то прекрасно знає, що її удачі цілком залежать від людей, з якими вона зв’язана, завдяки яким вона жива. Коли я сам хочу бути на волі, то я мушу думати про волю тих, хто подав мені руку допомоги, про те, щоб їх не спостиг закон, розплата й покарання. Якщо друг у біді, то й ти в біді. Ця проста істина — як заповідь для мене. Те саме, що я писав про два тягарі. Я зробив усе, що зміг, пані Нано, аби не заподіяти зла нікому з тих людей, з ким зустрічаюся зараз тут.
Ваш подвійно коштовний дарунок завдав мені неабиякої ніяковості. Це я перший мав би піднести вам подарунок від щирого серця, але я боявся, що видамся вам нав’язливим. Приймаю ваш камінь як дарунок королеви й дякую уклінно як ваш лицар і один з підданих вашого королівства.
Цього листа я пишу в кімнатці за Іраклієвим кабінетом, його принесе вам посильний, вірна людина. Я благаю вас про одне: в наших зустрічах немає нічого небезпечного для вас, повірте мені й покладіться на мене. Не обминайте мене, не залишайте мене. Без вас життя моє втратить сенс.
Я був приголомшений, пані Нано, тим, що скривдив вас. Ви сказали: «Ти скривдив мене, лазе! Ти поводився недостойно!» З цими словами вийшли ви з екіпажа, холодно попрощавшись зі мною, піднялися по сходах ганку, ідучи так, як ідуть навіки. Я мало не збожеволів від горя і, не владаючи собою, хотів мчати слідом за вами, щоб вибачитися... Добре, що вчасно оволодів собою і зрозумів, що ви можете сприйняти це за образу. Пішки я повернувся до готелю, приголомшений і нещасний.
Цілу ніч я писав цього листа. Благаю бога лише про одне, щоб ви в гніві не повернули мені його назад нерозпечатаним.
Присягаюся вашим життям — найдорожчим, чим я можу заприсягтися на цьому світі,— все, що я зробив, я робив лише для вас. Про себе я думав тільки тоді, коли спитав, чому ви в поганому настрої. Спитав задля того, щоб одержати вашу відповідь і зуміти виправдатися. Та ви не дали мені цієї можливості, і тепер я змушений писати, а писати важче, ніж сказати. І я мучуся, не знаходжу правильних слів, закреслюю й знову пишу, А те, що виходить з-під мого пера, таке далеке від того, що живе в моїй душі.
Пригадуєте, коли ми ввійшли в залу, ви зіперлися мені на руку, Іраклій одстав від нас, і вийшло, що увага всіх присутніх була зосереджена на нас, точніше — на мені, бо мене мало хто знав тут. І я помітив у декого — і в жінок, і в чоловіків — двозначні ухмилки. А коли нас запросили сісти і до нас підбігла та сама пані Маріам, з якою я познайомився у вашому домі, я враз здогадався: вона встигла оббігти всіх і сповістити, що бачить нас разом не вперше.
Скажіть самі, хіба я не зобов’язаний був зробити щось таке, щоб розвіяти плітки, які закружляли довкола вашого імені? А тут дуже до речі Іраклій сказав, що пані Елісо Церетелі хоче познайомитися зі мною, бо її дуже цікавлять лази. Я вибачився І одійшов від вас. Це було ще до початку танців.
Згадайте, пані Нано, що було по тому. Усі, звичайно, вирішили, що ви залишилися самотні, і почали крутитися навколо вас, усе оте вельможне панство —і Багратіані, і Дадіані, і Гуріелі. І кожен з них, змагаючись один з одним, намагався полонити вас, розважити й звабити. Сьогодні всі вони, я гадаю, позасмучувалися, бо жоден з них не завоював пальми першості, не добився успіху і перемоги. Та хіба могли вони глянути на вас так, як дивився із свого кутка я, і оцінити з почуттям глибокої пошани, як чудово трималися ви серед тих вельмож. Та пліткарі зразу ж витлумачили це по-своєму; Елісо Церетелі, навмисне підвищивши голос так, щоб усі кругом неї почули, спитала мене: «Як ви домоглися, що ця чарівна жінка й поглянути боїться на інших чоловіків?» — і голосно засміялася. Я відповів байдуже, що вона помиляється, а нас з вами нічого не зв’язує, крім вашої гостинності. До цього ми розмовляли про лазів, і Елісо Церетелі трималася надзвичайно грайливо, а після моєї відповіді і геть почала кокетувати на відчай. Я став підігравати їй — нехай усі бачать, що я упадаю за цією жінкою, а Мано Тавкелішвілі тут ні до чого. Цього я хотів. А коли нас запросили до столу й Елісо Церетелі запропонувала мені сісти поруч неї, то я згодився. І просидів так до самого кінця. Коли ми виходили з зали, хтось голосно сказав: «Заберуть нашу Елісо в Лазистан!» Це долинуло, звичайно, і до вас, пані Нано. Отож я поводився так, щоб злі плітки й поганий поговір не затьмарили вашого імені. Хіба не правда?
Начебто й правда... А разом з тим: «Ти поводився недостойно, лазе!» І це правда, і королеву справді було ображено!.. Я, здається, зрозумів, у чому річ, і, тому що нам не дев’ятнадцять років, повинен написати й про це.
Пані Нано, ви — вогонь, і ваше бажання представити громаді Арзнева Мускіа вашим лицарем було спалахом цього вогню. Ваше прекрасне, сповнене благородства серце веліло вам принести в жертву нашу жіночу честь для того, щоб на долю Дати Туташхіа випав ще один щасливий вечір. Та холод кам’яної душі моєї не дозволяє мені піддаватися спокусам простих радощів життя. Я відлюдник і заприсягся не чекати вдячності за свої молитви, а одержувати винагороду лише за виконаний обов’язок.