Втім, питання про час та напрямки первісного заселення цієї території не нове.
Ось основні моменти еволюції поглядів з цієї проблеми[13]. 1859 р. академік К. Е. Бер відмітив необхідність пошуків у Росії палеолітичних пам’яток, подібних до тих, які були виявлені до того часу Буше де Пертом на батьківщині науки про палеоліт — у Франції.
Десять років по тому у Москві на І Археологічному з’їзді побував консерватор Копенгагенського музею Ворсо. У виданій після цієї подорожі книзі він скептично висловлювався щодо ймовірності заселення палеолітичною людиною Північної і Середньої Європи, визнаючи таку можливість лише стосовно найбільш південних її районів.
1881 р. вийшов перший том “Археології Росії” графа О. С. Уварова. В цій роботі висловлювалася думка про те, що людина з’явилася у Східній Європі слідом за відступаючим льодовиком великого (ріського) зледеніння.
С. М. Зам’ятнін, який навів ці історіографічні дані, не виключаючи можливості того, що південні райони Східної Європи входили до зони, відбувалося олюднення мавпи, висловився за дольодовиковий час заселення цих областей.
На користь гіпотези щодо досить ранньої появи людини в Східній Європі схилявся й П. Й. Борисковський, який наприкінці 1940-х років знайшов ангельські вироби поблизу с. Лука-Врублевецька на Дністрі. Базуючись на цьому відкритті, вчений вважав, що, починаючи з шельської епохи, південні області України були заселені найдавнішими людьми й, можливо, були зоною олюднення мавпи.
Про відносно ранній, ангельський час заселення людьми півдня Руської рівнини писали М. Д. Праслов та О. О. Формозов.
У наведених даних привертає увагу те, що головним, що займало думки дослідників, було питання про час появи людини в Східній Європі. Що ж до питання про шляхи найдавнішого заселення цієї території, то воно, за винятком нічим не підкріпленого припущення О. С. Уварова, не відобразилося в тодішніх наукових розробках. Якщо стосовно перших дослідників проблеми первісного розселення людей це може бути пояснено відсутністю даних, то на уявленнях С. М. Зам’ятніна та П. Й. Борисковського відбилася думка, поширена наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років, про належність південних районів Східної Європи, насамперед України, до території, на якій відбувався процес виділення людини з тваринного світу.
Вперше питання про шляхи первісного заселення півдня Східної Європи було порушене 1953 р. В. П. Любіним. Говорячи про значення палеоліту Вірменії, Північної Осетії й Чорноморського узбережжя Кавказу для відтворення первісного освоєння цієї території, дослідник висловив припущення, що вони намічають шляхи розселення найдавніших людей на північ, у напрямку Кубані, Дону та Волги, де на той час були виявлені залишки культури ангельської людини. При цьому на Кавказ люди потрапили з суміжного Передньоазіатського регіону.
Хоча ідея провідної ролі Кавказу в процесі освоєння людиною південних районів Східної Європи й не здобула в ранніх роботах В. П. Любіна розгорнутого обґрунтування, вона не залишилась непоміченою й багато в чому зумовила наступні наукові розробки проблеми первісного розселення палеолітичних людей.
Спробу обґрунтувати гіпотезу кавказького походження найдавнішого населення Східної Європи наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років зробив відомий український вчений С. М. Бібіков. Розглядаючи слідом за В. П. Любіним Кавказ як найімовірніший центр розселення первісних людей у Східній Європі, він водночас запропонував інше розв’язання питання про час освоєння цієї території. На думку С. М. Бібікова, людина на Руській рівнині та в Криму з’являється не в ангельську епоху, як вважалося раніше, а в більш пізню, мустьєрську добу раннього палеоліту. На відміну від своїх попередників у розробці проблеми первісного розселення людей в Східній Європі, С. М. Бібіков розглядає цей процес на широкому палеогеографічному тлі, намагається не тільки обґрунтувати вихідну територію, напрямок та хронологічні рамки найдавніших міграцій, а й розкрити їхній механізм, показати властиву їм внутрішню динаміку та причинність. Докладно викладена ним концепція кавказького походження мустьєрських мешканців Східної Європи привернула увагу до проблеми походження найдавнішого населення цієї території й тим, безумовно, сприяла пошукам її вирішення.
Згодом, однак, виявились і слабкі сторони концепції С. М. Бібікова. Критичний аналіз її в світлі нових даних й завдяки новій, досконалішій методиці обробки ранньопалеолітичних колекцій кам’яних виробів дав можливість повернутися до початкової точки зору про досить ранній, ангельський час появи людини в Південно-Східній Європі. Вималювався й інший, відмінний від кавказького, напрямок розселення первісних людей у цьому регіоні: з Близького Сходу й Передньої Азії, через Балкани й прилеглі із заходу до кордонів України райони Центральної Європи.