Відщепи, відколоті з таких нуклеусів, мали укорочені пропорції і відзначались масивністю та нестабільністю форми.
Розвиток й удосконалення техніки розщеплення каменя призвели до появи в ашельську епоху нових типів нуклеусів. Значним кроком уперед було винайдення дископодібного, або радіального, нуклеуса (рис. 3). На відміну від кубо- і кулеподібних ядрищ з їхніми безсистемними різнонаправленими відколами оббивки, зняття відщепів з дископодібних нуклеусів здійснювалось більш цілеспрямовано: від країв за радіусом до центру, внаслідок чого нуклеус набував здебільшого округлих, дископодібних обрисів. Нова форма нуклеуса давала можливість економніше і з більшим успіхом використовувати сировину. Все ж таки відщепи, відколоті від дископодібних ядрищ, значною мірою зберегли масивність й укорочені пропорції, форма їх лишилася випадковою, а обриси — неправильними, ламаними.
Тому справжнім переворотом у первісній техніці обробки каменя була поява в ашелі так званих протопризматичних (паралельних) та левалуазьких нуклеусів[16].
Рис. 3. Дископодібний нуклеус з поселення Королеве (ашель).
Протопризматичні нуклеуси (рис. 4) використовувалися для відщеплення відколів у паралельному напрямку й були провісниками більш досконалої призматичної техніки пізнього палеоліту. Відколи з них мали відносно правильні прямокутні або трикутні обриси й відзначалися видовженими пропорціями. В тих випадках, коли довжина таких відколів вдвічі й більше перевищувала ширину, їх називали пластинами. В багатьох випадках ранньопалеолітичні пластини не можна відрізнити від пізньопалеолітичних.
Рис. 4. Протопризматичний нуклеус з поселення Королеве (ашель).
Третій різновид ранньопалеолітичної техніки обробки каменя — левалуазька — ґрунтується на застосуванні нуклеусів зі спеціальним чином оформленою робочою поверхнею, з якої за один робочий цикл знімався лише один відщеп із заздалегідь запланованою первісним майстром формою: округлою, овальною, трикутною, прямокутною (рис. 5).
Рис. 5. Левалуазький нуклеус (праворуч) та знятий з нього відщеп (ліворуч). Королеве (мустьє).
Усі три різновиди ранньопалеолітичної техніки розщеплення каменя — примітивна (безсистемно-радіальна), протопризматична (паралельна) та левалуазька — представлені на українських ангельських пам’ятках. Їхня еволюція від ще досить недосконалих до все більш розвинутих зразків протягом тривалого часу в межах ангельської та мустьєрської епох добре простежується на багатошаровому поселенні Королеве.
Зняті з ранньопалеолітичних нуклеусів відколи-заготовки широко застосовувалися для виготовлення різноманітних знарядь праці. Олдувайські й ранньоашельські відщепи використовувалися в роботі ще додатково необробленими, в тому вигляді, в якому були відокремлені від нуклеуса або ж отримані в процесі виготовлення чоперів та рубил. Але вже в цей час робляться спроби підправити краї відколів-заготовок, зробити їх менш зигзагоподібними, міцнішими, а отже, придатнішими для роботи. З цією метою краї відщепів додатково оформлювалися дрібними відколами — так званою ретушшю. Відмінною особливістю олдувайської й ранньоашельської ретуші є її нерегулярність. Робочий край знаряддя рідко буває оброблений ретушшю суцільно, й між ретушованими ділянками залишаються більш чи менш необроблені проміжки. До того ж ретуш звичайно не змінювала форми відщепу, а лише дотримувалася його обрисів, усуваючи окремі нерівності й зміцнюючи лезо. Тому найдавніші ранньопалеолітичні знаряддя, виготовлені з відщепів, здебільшого не мають сталої форми, обриси їх випадкові. У пізніший ангельський час ретуш стає більш регулярною й старанною, формотворчою. Із застосуванням ретуші оформились провідні типи ранньопалеолітичного інвентарю — скребла й ножі. Скребла (рис. 6) мали масивний крутий робочий край, придатний, головним чином, для скобління. У ножів (рис. 7) було гостре лезо, яке давало змогу також різати. Застосовувалися скребла й ножі для розчленування туш забитих тварин, обробки шкір, виготовлення знарядь з дерева. Скреблам і ножам типологічно близькі так звані зубчасті знаряддя, які використовувалися як ножі і пилки для обробки дерева. Ангельські скребла, ножі й зубчасті знаряддя були досить різноманітними й розрізнялися за кількістю й формою робочих країв та характером їхньої обробки.
Певне місце в ангельському виробничому інвентарі посідали так звані виїмчасті знаряддя, або скобелі, з однією або кількома виїмками, ретушованими або ні, на робочих краях. Застосовувалися вони для обробки дерева, насамперед для загострення кінцівок рогатин, списів та дротиків. В ангельський час з’являються і кам’яні наконечники дротиків та списів. Мали вони листоподібну форму й були оброблені ретушшю з одного або ж обох боків. Виразні зразки таких наконечників знайдено в пізньоашельських горизонтах поселення Королеве (рис. 8).
16
Від палеолітичного місцезнаходження Левалуа-Пере у передмісті Парижа, де було вперше знайдено характерні для цього різновиду техніки обробки каменя вироби.