Безперечно, головною запорукою скіфського володарювання у Передній Азії була боротьба Ассирії і ворожих їй країн. Така політична ситуація сприяла тому, що скіфи на деякий час стали третьою, вирішальною силою. Оволодіння Ніневією об'єднаними силами Мідії та Вавилону 612 р. до н. е. й загибель Ассирійської держави, що сталося за кілька років, не тільки докорінно змінили розстановку сил на політичній арені, а й зруйнували самі підвалини скіфського панування у Передній Азії. Проте ще деякий час скіфи лишалися значним воєнним чинником у цьому регіоні Давнього Сходу, про що свідчить і їхня участь у війні між мідійським царем Кіаксаром й володарем малоазійського царства Аліаттом, яка закінчилася близько 585 р. до н. е.[88].
Свідчення письмових джерел щодо передньоазіатської епопеї скіфів, що тривала близько ста років, підтверджуються багатьма археологічними матеріалами. Це, передусім бронзові вістря стріл, знайдені в різних місцях Закавказзя, Малої та Передньої Азії. Зрозуміло, ці знахідки не завжди підтверджують безпосередню присутність скіфів у якомусь конкретному місці — адже разом із «скіфським» луком та прийомами його застосування вони широко увійшли в арсенал бойових засобів місцевих народів. Недарма Геродот [І, 73] розповідає, що саме скіфи навчали стріляти з лука синів мідійського царя Кіаксара. Але в кожному випадку поширення таких вістер пов'язане зі скіфськими походами до Передньої Азії. На Близькому Сході виявлено кілька форм для відливання таких вістер. Одна з них походить з іракського міста Мосула і зараз зберігається у Британському музеї. Вона виготовлена з бронзи і призначалась для одноразової відливки трьох вістер. Л. Ундервуд, який експериментував з цією формою, дійшов висновку, що за наявності кількох кваліфікованих помічників він зміг би виготовляти до 10 тис. вістер на тиждень, а потреби 5-тисячного загону лучників могли забезпечити лише кілька таких портативних «майстерень»[89].
Серед знахідок, пов'язаних зі скіфами, чи не найбільш цікавим є так званий Саккизький скарб, виявлений на узбережжі солоного озера Урмія в Іранському Курдистані[90]. Найвірогідніше, цей комплекс являв собою інвентар зруйнованого поховання скіфського вождя другої половини VII ст. до н. е. Але переважну частину скарбу становили ювелірні вироби східного типу. Навряд чи можна дискутувати щодо шляхів, якими потрапили до рук скіфського ватажка ці коштовності. Не випадково Геродот так писав про період скіфської зверхності на Близькому Сході: «Протягом двадцяти восьми років скіфи панували у Азії і за цей час вони, сповнені нахабства і презирства, все спустошили. Бо, крім того, що вони з кожного стягували данину, яку накладали на усіх, вони ще, об'їжджаючи країну, грабували в усіх те, чим кожен володів» [IV, 106].
Слід зазначити: за часів, які нас цікавлять, території, що прилягали до сучасного м. Саккиз, були центром Манейського царства, яке мало спільні кордони з такими могутніми державами, як Ассирія та Урарту. Саме у ассирійських клинописних документах згадується «військо скіфів», які живуть в області «країни Манеїв», звідки вони, подолавши перевали, нападають на прикордонні райони Ассирії[91]. Пов’язавши ці свідчення із Саккизьким скарбом, деякі фахівці (Р. Гіршман, Б. Б. Піотровський, О. І. Тереножкін, В. А. Іллінська) дійшли висновку, що саме тут, за ассирійськими джерелами, розташовувалось «Скіфське царство», або «країна Ішкуза».
Піддавати сумніву присутність скіфів на території Манейського царства не має сенсу — письмові джерела доводять це досить чітко, а пояснити її можна кількома причинами. Головною з них є географія, природно-кліматичні умови регіону. Тут завжди було добре розвинуте землеробство, завдяки чому хліб постачався навіть у сусідні області. Це значно полегшувало забезпечення скіфських загонів. Добре захищені гірськими хребтами долини розташовувались майже у центрі Передньої Азії і мали виходи на захід — на родючі низини Дворіччя, які були головною метою скіфських походів, і на північ — у степи сучасного Азербайджану, звідки через Дербент пролягав добре відомий скіфам шлях до степових районів Східної Європи. Сприятливою для скіфів була й та обставина, що манейські царі, вимушені у своїй політиці постійно маневрувати поміж Ассирією та Урарту, були зацікавлені у скіфах як у могутніх союзниках, що могли стати противагою небезпечним сусідам.
88
Струве В. В. Этюды по истории Северного Причерноморья, Северного Кавказа и Средней Азии. — Л., 1968. — С. 98.
89
Underwood L. Bronze age technology in Western Asia and Nothern Europe // MAN. — 1958. — Vol. 58. — P. 17—22.
90
Ghirshman R. Le Tresor de Sakkes. Les origens de l'Art Mede et les Bronses du Luristan // AA. — 1950. — Vol. 13; Barnett R. D. The Treasure of Ziwiye // Iraq. — 1956. — Vol. 18. — P. 34—51.