Відповідають археологічним реаліям і повідомлення античних авторів. Згідно з розповіддю Геродота [IV, 21] про вторгнення у Скіфію військ перського царя Дарія І Гістаспа (пов'язані з цим події див. у наступному розділі), наприкінці VI ст. до н. е. великі простори Північного Причорномор'я були вже надійно освоєні скіфськими племенами, об'єднаними під владою скіфів царських. На той час сформувались кордони Північнопричорноморської Скіфії; причому східна їх межа проходила по р. Дон.
Рис. 6. Ранньоскіфські поховання північнопричорноморського Степу. 1 — VII—V ст. до н. е.; 2 — VI—V ст. до н. е.
З переміщенням із східних районів європейського Степу до Північного Причорномор'я скіфів «чекало лихо, не менше, ніж війна з мідянами: вони зустріли там сильне вороже військо. Адже жінки скіфів унаслідок довгої відсутності чоловіків вступили у зв'язок з рабами. Від тих рабів і жінок скіфів виросло молоде покоління. Дізнавшись про своє походження, юнаки почали противитися скіфам, коли ті повернулись з Мідії... Відбулося багато боїв, проте скіфи ніяк не могли здолати супротивників; тоді один з них сказав так: «Що ж ми робимо, скіфські воїни? Ми вступили у боротьбу із своїми ж власними рабами. І коли вони вбивають нас, ми слабшаємо; якщо ж ми переб'ємо їх, то потім матимемо рабів менш, ніж раніше. Тому, як я вважаю, треба залишити списи і луки, хай кожний із своїм батогом піде до них. Бо доти, доки вони бачили нас озброєними, вони вважали себе рівнею нам, тобто вільно народженими. Якщо ж вони побачать нас із батогом замість зброї, то зрозуміють, що вони наші раби, і, визнавши це, вже не насміляться опиратися». Почувши ці слова, скіфи одразу ж вчинили відповідно до його поради. Раби ж, настрахані цим, забули про битви і побігли» [Herod., IV, 1—4].
Напівлегендарний, епічний характер цієї оповіді викликав у багатьох фахівців сумніви щодо її історичної цінності, але є й інша думка.
На жаль, інформативні можливості письмового джерела в даному разі дуже обмежені. Тому єдиним шляхом до з'ясування реальної підоснови цієї розповіді є аналіз історичної ситуації, що склалася на території північнопричорноморського Степу в період та напередодні згаданих подій.
Щодо визначення часу сумнівів немає, оскільки воєнні дії, описані Геродотом, мають чіткі хронологічні координати: вони відбулися в період між завершенням передньоазіатських походів і остаточною стабілізацією східного кордону північнопричорноморської Скіфії. Виходячи з цього, сутичка, якщо вона справді мала місце, відбулася близько середини VI ст. до н. е., а проміжок часу, який нас цікавить, відповідно, охоплює першу половину VI ст. до н. е.
Як уже зазначалося, кінець VII — початок VI ст. до н. е. є часом найвищого розквіту скіфської культури в степових районах Передкавказзя. Але зміцнення Мідії та ліквідація скіфського панування у Передній Азії, а потім і повне їх вигнання з цього регіону негативно вплинули на розвиток скіфського суспільства, оскільки позбавили його вагомої долі додаткового продукту, отримуваного до того ж у вигляді необхідного кочовим скіфам ремісничих виробів та продукції землеробства. Північнокавказькі степи, які колись правили скіфам за природний плацдарм для дій у Передній Азії, перетворилися на майже ізольовану територію, віддалену від основних землеробських центрів того часу.
Один з таких центрів, чи не найбільший у Східній Європі, знаходився на території українського Лісостепу. Серед вирізнених тут археологічних груп особливе місце посідають західно- і східноподільські, києво-черкаська і ворсклинська, що виникли на місцевій чорноліській основі[97] (див. гл. 2, розд. 1). Цілісний у культурному і, певно, в етнічному плані масив територіально простягався від Верхнього Дністра до Дніпра та далі по нижній і середній течії Ворскли на 400 км. Його відстань з півдня — від межі степів, на північ — до лісових кордонів, сягала 380 км[98].
Високий рівень економіки, що базувалась на орному землеробстві, спричинився до консолідації місцевих племен. На зміну невеликим поселенням і укріпленим селищам чорноліського часу приходять великі городища, наприклад Немирівське, Мотронинське, Трахтемирівське, що були центрами міжплеменних об'єднань. Посилюється процес майнової диференціації, прискорюється вирізнення військової аристократії.
97
Археологія Української РСР. — К., 1971. — Т. 2. — С. 75—108; Ильинская В. А., Тереножкин А. И. Скифия VII—IV вв. до н. з. — К., 1983. — С. 227—355.