Другий варіант маршруту можна було б назвати «коротким». Він головним чином ґрунтується на повідомленні Страбона про те, що перси не просунулись за межі «Гетської пустелі» — Буджакського степу, «...де Дарій, син Гістаспа... був захоплений у пастку й ризикував загинути із усім своїм військом від жаги; але він зрозумів небезпеку, хоча й пізно, і повернув назад» [VII, 3, 14].
Близькі до Страбонової версії факти про тривалість походу персів по Скіфії протягом лише 15 тижнів наводить Ктесій Кнідський [История Персии, 29, 17]. Ще в другій половині минулого століття було висловлено сумнів з приводу того, що яскраво змальований Геродотом похід персів, їх мандри слідом за скіфами по землях їх «сусідів» протягом 60 днів (про це йтиметься пізніше) не можуть відповідати дійсності. Кінцевим пунктом проникнення персів вважалася місцевість на узбережжі Меотиди (Азовського моря), куди впадають річки Берда або Кримка[107]. Такий маршрут можна було б назвати «середнім». Цей, третій, варіант також підтримав Б. О. Рибаков[108]. На його думку, саме сюди дійшла основна частина перського війська й звідси перська кіннота здійснила рейд досить далеко на північ. Погоджуючись з твердженням Б. О. Рибакова про кінцевий пункт проникнення персів, ми, однак, рішуче відкидаємо думку про рейд кінноти на північ у землі гелонів та будинів. Саме з таких позицій і будемо розглядати події скіфо-перської війни.
Геродот [IV, 87] повідомляє, що для походу у Скіфію Дарій зібрав величезні військові сили. Подолавши Боспор Фракійський через міст, побудований із застосуванням бойових кораблів своїх союзників-греків, цар встановив на березі два мармурові стовпи, на яких було викарбувано «...перелік всіх народів, що вів із собою, а він вів усі підвладні йому народи. У його війську разом із вершниками, але без флоту, було 700 000, а кораблів зібрано 600» [IV, 87]. Таку саме чисельність війська називають Помпей Трог та Иордан. Цифру 800 000 воїнів вказує Ктесій [29, 17].
Безумовно, ці дані про кількість війська та флоту персів ніяк не можна вважати за реальні, тому що стародавні автори значно перебільшували чисельність військ, що брали участь у воєнних конфліктах[109]. Але навряд чи варто сумніватися з приводу того, що для такої важливої акції, як похід у далеку Скіфію, Дарій не залучив значних військових сил. Визначити їх кількість абсолютно точно неможливо. Цілком ймовірно, що військо могло налічувати 30—50 тис. воїнів. Бо саме таке військо без особливих труднощів (навіть якщо врахувати певну нестабільність ситуації в імперії) міг узяти з собою цар. Величезний людський потенціал держави Дарія (близько 50 млн населення, тоді як скіфи мали лише 1 млн) давав змогу це зробити[110].
Неможливо з'ясувати чисельність скіфів та їхніх союзників, що безпосередньо брали участь у війні. Зрозуміло, що їхнє військо за чисельністю значно поступалося тому, що йшло за Дарієм. Припущення щодо військ скіфів, які виступили проти персів у кількості 136 тис. чоловік, здається нереальним[111]. Воно з певною умовою може бути прийняте лише для другої половини IV ст. до н. е. А за часів скіфо-перської війни, згідно з археологічними матеріалами, населення степів Причорномор'я ще не було численним.
Вивчені комплекси озброєння військ персів та їхніх супротивників демонструють значну їх близькість. Можливо, скіфський захисний обладунок був досконаліший за перський і його було більше. Сильнішими, ніж перські, були у скіфів лучники.
Проте склад військ супротивників значною мірою відрізнявся. Цілком природно, що головну силу скіфів становила кіннота. Вона і кількістю, і якістю переважала перську. Згадаймо хоча б те, що саме цю обставину спеціально підкреслював Геродот [IV, 121, 134]. Скіфське військо було й набагато мобільніше, ніж військо Дарія.
Просуванню персів заважав величезний обоз та сила-силенна звичайних для Стародавнього Сходу супроводжуючих військо нестройових та обслуги.
Цікаві дані про події, що передували війні, подає Ктесій Кнідський. «Дарій наказав кападокійському сатрапу Аріарамну перейти в Європу проти скіфів і взяти в полон чоловіків і жінок. Аріарамн переправився на 30-ти п'ятидесятивесельних кораблях, узяв скіфів у полон, причому захопив і брата скіфського царя Марсагета, знайшовши його закутим у окови за наказом брата за якийсь вчинок. Скіфський цар Скіфарб у люті написав Дарію брутального листа, йому була дана така ж відповідь» [29, 16—17]. Услід за цим Дарій вирушив у похід. Сам набіг та наступний обмін «брутальними» листами міг бути використаний Дарієм як цілком підходящий безпосередній привід для початку війни.
107
Браун Ф. К. Опыт соглашения противоположных мнений о Геродотовой Скифии и смежных с нею землях // Древности Геродотовой Скифии. — СПб., 1872. — Вып. 2. — С. СХ.