Саме на останньому етапі існування античної цивілізації в Північному Причорномор'ї найяскравіше виявилися наслідки багатовікового впливу вищої за рівнем розвитку еллінської культури на місцеві племена. Частина з них була еллінізована практично повністю, частина — певною мірою, що відбилося на їх подальшому розвитку.
Житла в основному являли собою безордерні, рідше — ордерні будинки, типові для Північного Причорномор'я ще з елліністичного часу. Як і раніше, домінуючим у плануванні залишався рівнозначно-паралельний принцип. В безордерних будинках в основному типової та нетипової античної схеми криті приміщення розташовувалися Г- та П-подібно відносно двору або по його периметру. Окремі будинки — перистильного або пастадного типів. Площа будинків становила від 80 м2 до 600 м2. Поширюються господарсько-житлові будинки та однокамерні житла без внутрішнього двору. Внаслідок високої щільності забудови кількість двоповерхових будинків зростає, житлових та господарчих підвалів зменшується. Подальшого розвитку набувають греко-варварські традиції в домобудівництві, що виявилося у ширшому використанні послідовно-ієрархічного принципу планування та в спорудженні будинків типу мегаронів, деякому огрубінню прийомів будівельної техніки, спрощенні конструкцій. Типові для римської будівельної школи атріумні або атріумно-перистильні будинки не мали поширення в Північному Причорномор'ї. Вплив римської будівельної традиції яскравіше простежується при спорудженні оборонних мурів, терм та у використанні окремих елементів будівельної техніки та декору[1109], а саме: частковому використанні цегли у кладках, облицювальних мармурових плиток та невеликих колонок, а також розписної штукатурки в інтер'єрі.
Стіни будинків найчастіше складені з погано обробленого чи просто бутового каменю на глині, а також обмазані зсередини та ззовні глиною або глиною, змішаною із соломою. Потім вони могли білитися чи штукатуритися. Все рідше використовується добре оброблений камінь, в основному для оформлення дверних прорізів, порогів, зовнішніх кутів будинку. Це явище звичайно пов'язують з деградацією будівельної техніки. Але не виключено, що ми маємо справу з певним етапом її розвитку, коли стає нераціональним ретельно обробляти каміння, яке все одно буде зверху покрите глиною. Іноді у кладці використовувалися сирці або цегла. Колір штукатурки був однотонним (рожевим, червоним, білим, синім, жовтим) або поліхромним. Іноді стіни облицьовували прямокутними мармуровими плитками, в інтер'єрі використовували привізні невеличкі колонки з кольорового мармуру. Дахи звичайно вкривали черепицею, типи якої значно спрощуються в перші століття н. е. Двері, віконні рами та віконниці, внутрішні перекриття робилися з місцевих порід дерева, частіше сосни. При цьому широко використовувалися залізні цвяхи та дужки, значну кількість яких знаходять при розкопках шарів перших століть н. е. В цей час поширюється використання віконного скла. Його могли частково привозити з римських провінцій, частково виробляти на місці. Зсередини двері могли замикатися на гачки та засуви, ззовні — на навісні залізні або бронзові замки. В перші століття н. е. поширюється звичай опечатувати двері за допомогою перстнів-печаток. Залишки металевих деталей щитових дверей римського часу відомі на городищі Батарейка-ІІ та на поселенні поблизу с. Семенівка. В елліністичний та римський час з’являються двері філенчатої конструкції. Найкращою сировиною для виготовлення дверей був в'яз[1110].
Підлога перших поверхів та підвалів частіше була глинобитною, вкрита обмазкою з вапна, циновкою з комишу або камкою. В господарських приміщеннях трапляються кам'яні вимостки. Глинобитна підлога інколи вкрита шаром попелу, можливо, для санітарії. Підлога верхніх поверхів, мабуть, була дерев'яною. Вона могла також бути глинобитною, зробленою з очерету, розкладеного по перекриттях, як це зафіксовано для Середземномор'я[1111].
Освітлення приміщень удень здійснювалося через двері та вікна, ввечері — за допомогою світильників. Їх ставили на плоску поверхню — на виступ стіни або у спеціальну нішу в ній. Трапляються канделябри, підвісні світильники. В перші століття н. е. основним типом є світильник, виготовлений у формі із закритим щитком. Формується специфічний, так званий північнопричорноморський, тип світильника. З'являються фігурні закриті світильники, наприклад, у вигляді ноги, взутої в сандалію. Ліпні закриті світильники трапляються рідко, відкриті — значно частіше, в основному вони мають човноподібну форму. Із західних провінцій Римської імперії надходили у невеликій кількості бронзові світильники та канделябри з елементами бронзової скульптури. Гасом служила оливкова олія, рідше — сало[1112].
1110
Сокольский Н. И. Деревообрабатывающее ремесло... — С. 111—112; Козуб Ю. И. Быт, — С. 507.
1111
Мак-Коркодейл Ч. Убранство жилого интерьера от античности до наших дней. — М., 1990. — С. 12, 15.
1112
Лапін В. В. Побут // Археологія Української РСР. — 1971. — Т. 2. — С. 480; Козуб Ю. И. Быт, — С. 509—510.