У перші століття н. е. їжа в цілому залишалася такою ж самою, як і в попередній період. Можливо, трохи більше стали вживати різноманітні рибні соуси та м’ясо диких тварин.
Одяг чоловіків, крім традиційної одежі — хітона та гіматія — включав ще штани та чорні плащі, про що писав у І ст. н. е. Діон Хризостом [Or., XXXVI]. Воїни одягалися в короткі хітон і плащ та облягаючі штани. Мешканці античних міст та поселень Північного Причорномор'я запозичили таку одежу як штани і каптан у оточуючих варварів, тому що вона більше відповідала клімату Північного Причорномор'я. Однак вони зробили їх більш вузькими. Однак, як би не зображували вони себе у походах, при зображенні сцени загробного бенкету померлий завжди одягнений у типову грецьку одежу[1126].
Глиняний штамп із зображенням богині Афіни. Тіра. Перші століття н. е.
Загальний вигляд розкопок на акрополі Пантикапею.
Найпоширеніша жіноча одежа — грецька. Це хітони з рукавами і без, гіматії, пеплоси. Одяг дітей, мабуть, мало відрізнявся від одягу дорослих. Для одягу використовували як імпортні, так і виготовлені на місці різноманітні, дуже розмаїті тканини. Страбон писав про ввіз до Танаїсу килимів та інших текстильних виробів [Strabo., XI, 2, 3]. Про ввіз тканин до Ольвії повідомляв Діон Хризостом [Or., XXXVI]. Знахідки залишків місцевого виробництва тканин відомі в усіх античних містах і поселеннях Північного Причорномор'я. В одязі використовувалися хутра.
Взуття, як і раніше, складали сандалії, черевики, чоботи. Чоловіки носили капелюхи, зроблені найчастіше з повсті: круглі плоскі з ремінцем або конусовидні, з відгином чи без нього. В перші століття стають поширенішими головні убори типу башликів. Можливо, взимку носили хутряні шапки. Жінки частіше вкривали голови гіматієм, іноді носили калафи, капелюшки з полями та конусовидним верхом, головні убори типу башликів[1127].
Рис. 88. Теракота із зображенням римського воїна з Ольвії. II—III ст.
Дуже поширені були різноманітні прикраси. Чоловіки носили персні, шийні гривни, користувалися фібулами, які у перші століття н. е. набувають особливого поширення. Жінки широко користувалися намистами із різнокольорової скляної пасти, скла, кістки, дорогоцінного каміння (яшми, сердоліку, гагату, гірського кришталю та ін.). Вони також носили персні, браслети, сережки, різноманітні підвіски. В перші століття н. е. стають модними золоті прикраси, виготовлені з використанням різнокольорового каміння. Смаки античних мешканців Північного Причорномор'я в цей час дещо «варваризуються».
У кожній з античних держав відбувався подальший розвиток культури, зокрема мови, освіти, наукових знань, художньої творчості. Навіть у зруйнованій гетами і відродженій після цього Ольвії на початку нової ери не простежується ніяких значних змін порівняно з елліністичним часом. Однак сильні впливи панівної на території Європи римської культури тією чи іншою мірою накладали свій відбиток на всі сфери життя і в цих віддалених від центрів регіонах. У деяких випадках створювався своєрідний синтез периферійно-грецької і провінційно-римської культур. Залежно від політичних і економічних взаємовідносин греків і римлян, рівня розвитку власне північнопонтійської культури і стійкості її традицій відбувалося проникнення і сприймання нових поглядів. Духовна культура населення міст і в останні століття їх існування перебувала в постійному зв'язку з культурою всього античного світу.
Численні лапідарні написи вказують, що еллінська мова залишалась офіційною, незважаючи ні на римські гарнізони у деяких містах, ні на входження окремих з них до складу Римської імперії. Написи латиною у Херсонесі, Ольвії та Тірі належали не корінним жителям, а римським легіонерам [IOSPE, І2, 234—238][1128]. В офіційних документах з північнопонтійських міст не спостерігається і будь-яких яскраво виявлених ознак варварського впливу [КБН, 797][1129]. Проте в багатьох містах на Боспорі, в Ольвії і Тірі з'явилося чимало вихідців з варварського середовища, які мали іранські та інші негрецькі імена. Вони нерідко передавалися з покоління у покоління і надто відрізнялися від власне еллінських імен: Зотум, Саргон, Забарг, Ардарак, Авлізелм, Фарнакіон (Боспор), Аргуанаг, Дандаксарт, Дзуродзіс, Уардзабал (Ольвія), Підан, Абринія, Мадагава (Тіра). Отже, на побутовому рівні тут звучала і мова варварів, латинська чи змішана латино-грецька й латино-греко-фракійська мова римських солдатів. У перші століття нової ери мова збагатилася. З поширенням нових типів споруд, будівельних матеріалів, різноманітних печей, які мали свої латинські назви, з'явилися й нові терміни. Особливу специфіку в антропонімію еллінів внесли римські імена людей і божеств. Однак всі ці зміни хоч і надавали еллінській мові своєрідних рис, які раніше тут не простежувались, але так і не змінили її суті, бо переважної більшості населення не торкнулися нові віяння. Навпаки, відомі випадки, коли громадянський колектив засуджував тих, хто дотримувався римських звичаїв [Dion. Chrysost., Orat., XXXVI; IOSPE, I2, 39].
1126
Цветаева Г. А. Одежда и украшения // Археология СССР. Античные государства Северного Причерноморья. — М., 1984. — С. 236.
1128
Соломоник Э. И. Латинские надписи. — С. З и сл.; Карышковский П. О., Клейман И. Б. Указ. соч. — С. 113 и сл.; Сон Н. А. Тира римского времени. — С. 14.