Аполлону, найшанованішому в Ольвії з часу заснування міста під іменами Спаситель і Дельфіній, присвоюється епіклеза Простат (Захисник). Про його шанування та належний вигляд святилища піклувалася колегія стратегів. Після закінчення строку служби вони дарували цьому богу дорогі дарунки: золоті та срібні статуетки Ніке, срібні чаші, прикрашені дорогоцінним камінням золоті пояси і т. п.
Зевс у цей час отримав дві нові епіклези — Ольвій і Поліарх (Владика міста). В цих іменах були закодовані й головні функції бога як покровителя і захисника міста. За широтою культових якостей і значенням епіклеза Поліарх могла суперничати з сакральним іменем Ахілла — Понтарх, а сам бог у першій половині III ст. став верховним патроном Ольвії.
Колегія агораномів, які наглядали за додержанням правил торгівлі і грошовим обігом у державі, піклувалася і про культ Гермеса Агорея. На одній з присвятних плит Гермеса зображено з гаманцем у руках. Певно, подібна його статуя як покровителя торгівлі стояла на ольвійській ринковій площі.
Свята, які влаштовувалися на честь цих богів, були загальнодержавними, в них брали участь усі громадяни. Жерці та служителі культів, а також члени відповідних колегій стежили за дотриманням ритуалів, зміцненням полісних традицій і звичаїв. На відміну від помітно фемінізованого раніше характеру вірувань ольвіополітів, у перші століття нової ери перевага віддавалася чоловічим божествам.
Найбільшої уваги заслуговують сакральні організації, пов’язані з культом ΘЕОΣ YΨIΣTOΣ, епіграфічні дані про якого знайдено в Пантикапеї, Горгіппії, Танаїсі[1161]. Характер, походження і суть культу Бога «Всевишнього», «всемогутнього», «справедливого» залишається дискусійним. В ньому вбачають синкретичного бога з функціями то грецького Зевса чи іудейського Яхве, то фрако-македонського Зевса-Сабазія, що зазнав впливу іудаїзму, то грецького Зевса, фракійського Сабазія і солярного іранського божества у вигляді вершника і т. д. З боспорських манумісій ясно, що цей культ перебував у сфері впливу іудаїзму, тим паче, що в зверненнях до нього згадується єврейська молільня [ПPOΣEYXH].
З усіх культів, поширених на цей час у північнопонтійських містах, лише в ньому виявляються найпомітніші монотеїстичні тенденції в області релігії. Боспорські фіаси мали свою внутрішню організаційну структуру. На. чолі союзу стояли жрець і синагог, тут була ціла низка інших посад аж до секретаря і скарбника. Оскільки до таких об’єднань входили державні чиновники, царедворці й представники соціальної верхівки, то вони відігравали значну роль у політичному й культурному житті міст. Члени фіасів називали один одного братами, вони надавали великого значення вихованню дітей в дусі своєї релігії. Згідно з лапідарними списками членів союзів, набагато збільшилася їх чисельність.
Поширення культу Бога Всевишнього і зростаюча роль фіасів у релігійному житті Боспору з їх явним тяжінням до монотеїзму свідчать про поступовий занепад античних релігійних традицій. Останні послаблювались ще й тому, що в суспільно-політичному житті міст полісні традиції не закріпилися, набули більшого поширення іудаїзм і вірування місцевого населення, особливо в III ст.
У кожній з держав на Північному Понті залежно від внутрішньо- і зовнішньополітичного становища, характеру етносоціального розвитку, сили полісної ідеології релігійний світогляд і менталітет мали своєрідні риси і особливості не лише у відправленні, здавалось би, однакових за походженням і іменами культів, а й у приватних віруваннях, способах збереження одвічних традицій і ритуалів, в тому числі тих, які стосувалися поховання людини. В цей час повсюдно спостерігається, особливо серед соціальної верхівки, збільшення шанування героїв і, відповідно, героїзація померлих[1162]. Водночас нерідко в поєднанні з поховальним культом, зростає магічний елемент вірувань, який тісно переплітався з використанням різноманітних амулетів-апотропеїв.
Процеси взаємодії грецьких і, відповідно у кожній з держав, локальних варварських (сарматських, пізньоскіфських, таврських, гето-дакійських, фракійських) релігійних уявлень дуже малопомітні. Лише деякі елементи вірувань місцевого населення запозичувались греками, але ніколи не набували помітного значення в релігійному житті, швидко розчиняючись в різнобарвному політеїзмі. В цілому духовно-мистецький і релігійний мікрокосм північнопонтійських греків завдяки своєму консерватизму зумів зберегти в собі чимало з того, що назавжди було втрачено греками Егеїди через їх невпинне бажання пошуків нового й сильнішої ідеології Риму.
1161
Тачева-Хитова М. О. О культе ΘЕОΣ YΨIΣTOΣ на Боспоре // ВДИ. — 1978. — № 1. — С. 133—142; Левинская И. А. Культ ΘЕОΣ YΨIΣTOΣ на Боспоре. К вопросу о влиянии культа Сабазия // Античная балканистика. — М., 1987. — С. 67—73.
1162
Зубарь В. М. Некрополь Херсонеса... — С. 124—125; Русяева А. С. Религия и культы... — С. 184—190.