У другій половині 60-х років III ст. на Боспор із заходу і півночі знову вдерлися варвари, які зруйнували міста й сільські поселення, а також захопили флот[1181]. У цій навалі брали участь борани і їх союзники. Варвари 267 р. з території Боспору здійснили ще один похід у Малу Азію і Грецію, а 275 р. через Меотиду і Понт дійшли до берегів Кілікії [Zosim, І, 63]. Всі ці події призвели до певного занепаду Боспору. На боспорському престолі між 267 і 275 рр. фіксується цар Хедосбій, який, мабуть, теж був узурпатором і захопив владу у непевні часи. Савромат IV 275 р. відновив карбування боспорських статерів, і того ж року почав карбувати свої монети його спадкоємець Тіберій Юлій Тейран (275—278 рр.).
В останніх десятиліттях III ст. і на початку IV ст. царем Боспору був Фофорс (286—308 рр.). Вірогідно, що за часів правління цього царя, як про це сповіщає Константин Багрянородний, варвари, що мешкали десь біля Меотиди, вдерлися в Л а зику і загрожували римським володінням у Малій Азії. На прохання імператора Діоклетіана, херсонеські війська захопили Пантикапей, що дало змогу римлянам укласти з варварами вигідну мирну угоду. У зв'язку з цим слід звернути увагу на напис 306 р. з Пантикапею, який було поставлено Аврелієм Валерієм Согом, начальником Феодосії [КБН, 64]. У цьому написі Боспор зветься не царством, а провінцією, а сам Аврелій Валерій Сог стверджує, що «він відомий Августам» і удостоївся шани з боку Діоклетіана, а також Максиміна. Як видно, йдеться про Боспор після херсонесько-боспорської війни і укладення миру з Діоклетіаном. Причому цікаво, що ще в одному написі 307 р. [КБН, 1051] Пантикапей і Фанагорія названі так, як їх іменували у І ст. за часів правління Августа — Кесарія і Агріппея.
Стосовно 322 р. Зосим повідомляє, що варвари на чолі з царем Равсимодом вдерлися у Паннонію, але після зіткнення з римськими і херсонеськими військами десь на березі Істру їх було розбито [Zosim, II, 21]. Показово, що ім’я Равсимод співзвучне імені боспорського царя Радамсада чи Радамсадія, який правив на Боспорі між 309 і 322 р. і якого на престолі змінив Рескупорид V (318/319— 336/337 рр.)[1182]. Це уможливлює припущення, що 322 р. на Дунаї римляни зустрілися з якимись північнопричорноморськими варварами, очолюваними колишнім боспорським царем. Після подій на Дунаї, згідно з Константином Багрянородним, протягом кількох років Херсонес вів ще дві війни з Боспором, унаслідок чого територія Боспору значно скоротилася. Таким чином, у першій половині IV ст. Боспор був дуже послаблений, що, вірогідно, дало змогу римській адміністрації провадити щодо його правителів більш активну і цілеспрямовану політику.
У період готських війн сталися певні зміни у складі правлячої династії. З середини III ст. серед царських імен з’являються Інінфімей, Фарсанс, Тейран, Хедосбій, Фофорс, Радамсадій, походження яких не зовсім ясне. Якщо брати до уваги слова Зосима про те, що до влади на Боспорі прийшли «недостойні й ганебні люди» [Zosim, I, 31], то у цих царях слід вбачати узурпаторів, які скинули з престолу представників правлячої династії Тіберіїв Юліїв і захопили владу за часів готських війн. Однак через певний час династія Тіберіїв Юліїв знову зайняла боспорський престол і, як і раніше, продовжувала у своїй зовнішній політиці орієнтуватися на Східну Римську імперію[1183].
До останнього часу вважалося, що гунською навалою наприкінці IV ст. завершується історія античного Боспору[1184]. Однак результати розкопок, проведених протягом останнього десятиліття, дають можливість спростувати це твердження[1185].
Розгромивши аланський союз племен і державу Германаріха близько 375 р., гуни пішли далі на захід. При цьому міста Боспору залишилися незайманими. Цілком можливо, що гуни обмежилися воєнно-політичним підкоренням боспорських міст, які не могли становити для них серйозної загрози. Основна маса гунів з'явилася на Боспорі не раніше середини V ст., коли після битви на Каталаунських полях 451 р. і смерті Аттіли 454 р. гунська держава у Подунав’ї розпалася і гуни були змушені повернутися у Північне Причорномор’я. Однак і в цей час вони не руйнували боспорські міста, а лише влилися у склад їх населення, про що яскраво свідчать поховання з речами «поліхромного стилю».
За часів правління імператора Юстина (518—527 рр.) Боспор звільнився від гунського протекторату і зміцнив свої зв’язки зі Східною Римською імперією. Далі гунський царевич Горд чи Грод, який прийняв християнство у Константинополі, був посланий імператором Юстиніаном у свою країну, що знаходилася десь поблизу Меотиди, із завданням охороняти Боспор. А у саме місто Боспор (колишній Пантикапей) було введено візантійський гарнізон. Однак унаслідок змови гунських жерців Горда було вбито. Після цього гуни захопили Боспор і знищили візантійських солдатів. Усі ці події відбувалися у другій чверті VI ст., а точніше 527/528 чи 534 р.[1186] В цей час руйнується більша частина міст і поселень[1187]. Міста азіатської частини Боспору також, мабуть, були зруйновані сусідніми варварами і ця подія хронологічно передувала підкоренню Боспору владі імператора Юстиніана, що сталося після 534 р.
1181
Кругликова И. Т. Боспор в позднеактичное время. — С. 40; Фролова Н. А. Вторжения варварских племен в города Северного Причерноморья по нумизматическим данным // СА. — 1989. — № 4. — С. 196—206.
1182
Исанчурин Р. А., Исанчурин Е. Р. Монетное дело царя Радамсада // НЭ. — 1989. — Т. 15. — С. 83.
1184
Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — С. 480—483. Пор.: Gajdukevic V. F. Op. cit. — S. 513; Блаватский В. Д. Пантикапей. — С. 214; Кобылина М. М. Разрушения гуннов в Фанагории // Вопросы древней и средневековой археологии Восточной Европы. — М., 1978. — С. 30—35; Шелов Д. Б. Волго-Донские степи в гуннское время // Вопросы древней и средневековой археологии Восточной Европы. — М., 1978. — С. 85, 86 и др.
1185
Сазанов А. В., Иващенко Ю. Ф. К вопросу о датировках позднеантичных слоев городов Боспора // СА. — 1989. — № 1. — С. 84—102; Сазанов А. В. О хронологии Боспора ранневизантийского времени // СА. — 1989. — № 4. — С. 41—60; Його ж. Боспор у ранньовізантійський час // Археологія. — 1991. — № 2. — С. 16—26.
1186
Сазанов А. В., Иващенко Ю. Ф. Указ. соч. — С. 84—102; Сазанов А. В. О хронологии... — С. 41—60.