Імператор Юстиніан надіслав на Боспор війська, які вигнали гунів і відновили владу імперії у цьому районі. Юстиніан відбудував оборонні споруди Боспору. З діяльністю цього імператора пов'язано також будівництво базиліки у Тіритаці, а також якихось громадських споруд у Пантикапеї і Гермонассі[1188]. З цього часу і до тюркського розгрому Боспор перебував у складі Східної Римської імперії. Саме у цей час на Таманському півострові будується фортеця біля с. Ілліч, залога якої мала статус федератів імперії.
Не призвела до остаточної загибелі Боспору і тюркська навала 576 р. Події, що мали місце після неї, свідчать, що після розпаду тюркського каганату Візантія знов поширила свій вплив на Боспор. Причому, судячи з напису 590 р., він був підпорядкований імперії через Євпатерія, дуку Херсона[1189]. Тільки після утворення в середині VII ст. Великої Болгарії і появи у Північному Причорномор'ї наприкінці VII — на початку VIII ст. хозар закінчується пізньоантична або ранньосередньовічна історія Боспору і починається період класичного середньовіччя[1190].
Після бурхливого періоду, пов'язаного з готськими війнами, в економіці Боспору відбулися певні зміни. Наявність на території Пантикапею рибозасолювальних цистерн, виноробень і значної кількості зернових ям вказує на певну натуралізацію господарства і рустифікацію міста[1191], що було пов'язано передусім з несталою воєнно-політичною обстановкою навколо Боспору. Однак масштаби цього процесу навряд чи були значними, бо, незважаючи на скорочення у III ст. обсягу торгівлі з південнопонтійськими центрами, економічні зв'язки з ними підтримувалися й у IV ст.[1192]. Після подій другої половини III ст. Боспор відновив карбування своєї монети, яке остаточно припинилося лише за правління Рескупорида V (318/ 319—336/337 рр.)[1193]. Однак це не означало якихось катастрофічних подій в історії Боспору. Мабуть, з цього часу засобом платежу тут були не тільки місцеві монети більш раннього часу, а й римська мідь, серед якої найчисленнішими були монети періоду правління імператорів Ліцинія і Константина[1194]. Незважаючи на певні труднощі, які переживала держава, її економіка функціонувала досить стабільно. Саме це дало змогу її правителям здійснювати будівництво оборонних споруд на Таманському півострові, а також відрядити 362 р. послів до імператора Юліана з обіцянкою за допомогу сплачувати імперії щорічно данину[1195] [Aram. Marc., XXII, 7, 10]. Вірогідно, певну допомогу Боспору було надано, про що свідчить напис Тіберія Юлія Діуптуна «друга цезаря і друга римлян»[1196] [КБН, 67].
Після подій середини — другої половини III ст. частина населення, яке входило у поліетнічний готський союз племен, осіла у боспорських містах. З другої половини III ст. особливо помітною в історії Боспору стає роль аланських племен. Проте до IV ст. немає ніяких даних, які б свідчили, що негрецьке, сарматське населення складало більшість мешканців царства[1197]. Саме з цього часу можна говорити про поступову варваризацію населення Боспорського царства і, зокрема, його міст. З процесом варваризації і підвищенням мобільності населення був пов’язаний також занепад боспорської культури і мистецтва у пізньоантичний період.
Глава 3
Херсонес в останній чверті ІII — другій половині V ст.
Як уже зазначалося, з третьої чверті ІІІ ст. почався новий етап в історії античних центрів Північного Причорномор'я. У зв'язку із загрозою нападу варварів, що прийшли з півночі, з третьої чверті III ст. життя на багатьох поселеннях навколо Херсонеса, розташованих переважно на відкритих місцях, припиняється. Мабуть, в цей час починається поступовий відплив населення у гірські долини, де легше було знайти захист від ворога. Внаслідок бурхливих подій кінця 60 — початку 70-х років населення межиріччя Альми і Бельбека, що підтримувало тісні економічні зв’язки з Херсонесом у II—III ст., чисельно дуже скоротилося. Це, вірогідно, й було однією з головних причин тих змін в економічному розвиткові Херсонеса, що мали місце у пізньоантичний період.
1188
Латышев В. В. Сборник греческих надписей христианских времен из Южной России. — СПб., 1896. — С. 101—105.