Криза культур латенського кола спричинила розпад зарубинецької та пшеворської культур у Східній Європі. Їх змінюють своєрідні старожитності, які сформувались на зарубинецько-пшеворській основі за участю різних місцевих етнокультурних угруповань.
За останнє десятиріччя у Верхньому Подністров’ї та на Західній Волині Д. Н. Козаком відкрито близько 100 поселень, віднесених ним до зубрицької культури. Найбільш повно дослідженими є поселення біля сіл Підберізці, Сокільники-ІІ, Давидів, Пасіки-Зубрицькі (Верхнє Подністров’я), Боратин, Гірка Полонка, Загаї-ІІ, Линів, Городок (Волинь)[38].
З’ясувалося, що зубрицька культура склалася в результаті інтеграції верхньодністровського варіанта пшеворської культури та прип’ятсько-поліського варіанта зарубинецької культури. Встановлено також, що зубрицькі пам’ятки стали основою, на якій сформувалися старожитності черняхівського типу Подністров’я.
Дещо раніше було розпочато вивчення пізньозарубинецьких пам’яток. Зокрема, ще у 50-х рр. Ф. М. Заверняєв та А. К. Амброз здійснили розкопки поселень Почеп та Синьково на Верхній Десні. У 60-х рр. були проведені великі роботи на селищах Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова) та Оболонь у Києві (Г. М. Шовкопляс). На рубежі 60—70-х рр. ряд пам’яток був виявлений П. І. Хавлюком у поріччі Південного Бугу. З кінця 70-х рр. тривають роботи у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі, розпочаті Є. О. Горюновим. Нині відомо близько 50 пізньозарубинецьких пам’яток, на половині з яких провадилися розкопки. Дослідники вирізняють типи пам’яток за набором етнокультурних компонентів. Триває дискусія про причини кризи зарубинецької культури, роль різних пізньозарубинецьких пам’яток у формуванні київської культури наступного часу[39].
Спинимося більш детально на характеристиці цих культурних утворень.
Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньослов’янського масиву в басейнах верхньої і середньої течії Дніпра. За підрахунками Є. В. Максимова, зарубинецькі пам’ятки охоплюють площу близько 500 тис. км2, що дорівнює території таких сучасних європейських держав, як Франція[40]. Але реальні розміри території зарубинецької культури були в декілька разів меншими, оскільки зарубинецькі племена заселяли лише береги рік, а значні простори між ними залишалися необжитими. Територія зарубинецьких племен не залишалася незмінною. Протягом раннього періоду (кінець III— І ст. до н. е.) до ЇЇ складу входили Середнє і Верхнє Подніпров’я та Прип’ятське Полісся, а також Путивльське Посейм’я. Площа кожного з цих регіонів складала до 2—4 тис. км2.
У цей час у Середньому Подніпров’ї існували три пов’язані між собою групи з 10—15 поселень (між Стугною та Ірпенем, Стугною та Россю і Тясмином).
У другий період розвитку (друга половина І ст. до н. е. — середина І ст. н. е.) територія проживання зарубинецьких племен дещо розширилася внаслідок більш широкого освоєння басейнів рік Ірпінь, Рось, Стугна і Тясмин[41].
У середині І ст. н. е. зарубинецька культура переживає кризу, викликану комплексом різних факторів. Змінюється ареал розселення, який включає також у східному напрямку Подесення і вододіл Дніпра та Дону, а у західному — Південне Побужжя. Обезлюднилося Прип’ятське Полісся. Зарубинецьке населення, яке залишилося у Середньому та Верхньому Подніпров’ї, значною мірою змінює характер своєї культури, що дає змогу говорити про формування нової, пізньозарубинецької групи. Змінюються місця розташування поселень та поховальні звичаї. Лише частина матеріальної культури попереднього часу (окремі форми посуду, житлобудівництво) продовжує свій розвиток[42].
Формування пізньозарубинецької культурної групи відображає процес інтеграції давніх слов’ян з іншими етнокультурними спільнотами Східної Європи.
Західна частина слов’янства була представлена пшеворською культурою. Її ареал протягом II ст. до н. е. — початку V ст. н. е. охоплював межиріччя Одри і Вісли в Центральній і Південній Польщі. Верхньодністровський варіант пшеворської культури обмежений Віслою і Сяном на заході, Горинню на сході, доходячи до Прип’яті на півночі й Збруча на півдні[43].
Ця група проіснувала з І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. Її територія охоплює близько 60 тис. км2. Пам’ятки розташовані чотирма скупченнями (у верхів’ях Західного Бугу, верхів’ях Стиру, верхів’ях Горині, верхів’ях Стоходу). Відстань між цими гніздами значна, між пам’ятками вона сягає 3—6 км. Очевидно, як і в зарубинецьких племен, розміщення поселень відображає племінну структуру пшеворського населення[44].
39
Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Среднее Поднепровье и Днепровское Левобережье в первые века нашей эры. — М., 1991.
43
Козак Д. Н. Пшеворська культура у Верхньому Подністров’ї і Західному Побужжі. — К., 1984. — С. 3—6.