Зубрицька та пізньозарубинецька групи пам’яток виникли в результаті етнокультурних процесів, що відбувались на території України в І ст. н. е. Саме в цей час розпалися культури латенського циклу — пшеворська, зарубинецька, поянешті-лукашівська. Знову наступає міграція племен. Зарубинецькі племена, що населяли Прип’ятське Полісся, пересунулися, як згадувалося, на територію Подністров’я, зарубинці Середнього Подніпров’я перемістилися в Подесення, інші північні та східні райони, а також Південне Побужжя. З іншого боку помітне пересування на південь і схід носіїв пшеворської культури. Їхній вплив сягає верхів’їв Сейму, Псла, Дінця. З півдня в Український Лісостеп проникають дакійські племена, що принесли липицьку культуру, а також сармати. Спільне проживання на близькій території різних племен, що перебували приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку, створило передумови для етнічної інтеграції, асиміляції, консолідації[56]. Саме ці процеси між племенами пшеворської культури і прийшлими з Полісся групами зарубинецького населення зумовили створення пам’яток зубрицької культури. Широкі дослідження дали можливість простежити деталі цього історичного явища. З’ясувалося, що зарубинці йшли на Волинь та Подністров’я невеликими, очевидно, сімейними, групами. Вони не створювали на цій території своїх поселень, а зупинялися на вже існуючих, пшеворських, змішуючись з автохтонними сім’ями і привносячи елементи своєї культури. Так, на пшеворських поселеннях з’явилися нові, вже бікультурні комплекси. Значно виросло число людей на поселеннях. Тому неминуче настала необхідність відселення пшеворсько-зарубинецьких сімейних общин, які створювали нові селища. Це відбилося в археологічних матеріалах. Кількість пам’яток Волині і Подністров’я другої половини І—II ст. н. е., порівняно з попереднім часом, зросла в 2—3 рази. Збільшилась площа поселень, щільність забудови. Якщо, наприклад, на пшеворських поселеннях рубежу н. е. одне житло розміщувалося на площі приблизно 1100 м2, то на зубрицьких селищах — вже на площі 432 м2. Ці дані підтверджують значний ріст кількості населення Волині і Подністров’я в другій половині І ст. н. е.[57].
Зарубинецькі племена вплинули на зміну планової структури нових поселень. На них з’явилася велика кількість ям-погребів, розташованих на окремій ділянці. Зарубинці почали будувати звичайні їм житла — квадратні півземлянки, виготовляти свій традиційний посуд. Еклектизм матеріальної культури на зубрицьких селищах, який відображає різноплемінність їх жителів, спостерігається до кінця І ст. н. е. В наступний час оформлюються вже сталі синкретичні риси матеріальної культури зубрицьких племен. Про остаточне завершення процесу пшеворсько-зарубинецької інтеграції свідчать пам’ятки черняхівського типу цього регіону[58].
У Верхньому та Середньому Подністров’ї до формування зубрицьких пам’яток були причетні дакійські племена липицької культури. Це населення, як відомо, прибуло на Подністров’я в 20—40-х рр. н. е. з території Дакії і пов’язується дослідниками з дакійськими племенами костобоків[59]. Липичани не займали якоїсь компактної території, а оселилися серед місцевої слов’янської людності. Тісне сусідство двох груп населення протягом майже двох століть не могло не спричинитися до взаємопроникнення липицької і пшеворської культур. Це підтверджується великою кількістю археологічного матеріалу, зокрема матеріалами поховальних комплексів у Звенигороді, Болотні, Неполківцях, матеріалами поселень у Звенигороді, Бернашівці, Підберізцях. На могильниках простежено симбіоз дакійських і пшеворських поховальних звичаїв[60].
58
Козак Д. Н. Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров’ї і Західному Побужжі // Археологія. — 1982. — № 37. — С. 31—48.
60
Козак Д. Н. Могильник початку нашої ери у с. Звенигород на Львівщині // Археологія. — 1978. — № 25. — С. 96—107.