У процесі формування культури Київської Русі великого значення набув зовнішній фактор, стимулюючий внутрішні творчі імпульси — скандинавський вплив на Східну Європу. Близько середини IX ст. походи вікінгів, або варягів (воїнів, купців), поширилися на Середнє Подніпров’я. Зазначимо, що напади варягів на слов’ян не набули такого масштабу, як у Західній Європі, де виникнення нової феодальної системи, зокрема у Франції та Англії, пов’язується з протидією скандинавському тиску — морським походам. Проте система «полюддя» базувалася на договорі слов’янських племен «пактіотів» (від пакту — ряду) — надплемінної воєнної організації, що складалася переважно з варягів, із русами (росами). Воїни-варяги перебували на службі київських князів і в XI ст. Окремі комплекси поховальних споруд у Києві, Чернігові, Шестовицях, Гньоздові містять речі скандинавського походження. У першій половині X ст. варяги активно брали участь у зовнішньополітичній діяльності київських князів, а найраніше свідчення в Бертинській хроніці про русів скандинавського походження відносять до 838—839 рр. З 907 по 945 р. після підписання відомих договорів з Візантією кількість скандинавів значно зменшилась.
Дуже рідкісною пам’яткою, що свідчить про перебування варягів на Дніпровському шляху, є камінь з рунічним написом «Грані зробив холм цей по Карлу, товаришеві своєму» з острова Березань[896]. Вивчення давньоруської зброї А. М. Кирпичниковим дозволило вирізнити вироби, що є наслідуванням місцевого ремесла північній моді[897]. В цих речах, так званих гібридах, в декорі змішані мотиви стилів різних культур. Це дуже важливий факт, що свідчить про особливо якісну ознаку нової культури язичницької Русі й спроби подолати еклектичність. Створення нового стилю пов’язане з подоланням старого знання про річ, що включало уявлення про божественне походження її форми. У цей час формується дружинна культура — особливе явище в культурі Київської Русі, євразійський характер якої простежується в костюмі, озброєнні, поховальному обряді та ін. Виготовлення нових речей — «гібридів» характерне для міст і поселень, розташованих на торговельних шляхах.
Зв’язки Русі і Скандинавії набули характеру діалогічного обміну досягненнями. У північному ремеслі поширювалися мотиви давньоруського стилю. Водночас у Подніпров’ї йшла переробка північного стилю. Найбільш видатними пам’ятками з такими ознаками є ритони з чернігівської Чорної Могили, в декорі яких можна бачити мотиви скандинавського, угорського, середьоазійського мистецтв. З курганів Києва походять браслети з S-подібними формами, латунні та срібні фібули (шкаралупоподібні, трьохпелюсткові та ін.) — жіночі прикраси, знахідки яких пояснюються присутністю скандинавок[898]. Варяги на Русі були носіями мечей каролінгських типів. Через територію Русі в Скандинавію йшов транзит східного монетного срібла, і на дирхемах виявлені давньоруські й рунічні написи[899].
Зв’язки з Візантією набули регулярного характеру після укладення ряду договорів, а також унаслідок стабілізації внутрішнього життя в імперії в післяіконоборський період з другої половини IX ст., з організацією Херсонської феми в 30-і рр. IX ст. Ці події, а також торгівля херсонеситів з населенням Степу, зокрема з печенігами, що набула характеру збуту ремісничої продукції, предметів розкоші (шовкових і парчевих тканин, ювелірних і скляних виробів), красномовно описані Константаном Багрянородним в книзі «Про управління імперією»[900].
Після прийняття християнства в Києві та інших великих містах Русі з’являються візантійські майстри, що сприяло будівництву храмів з каменю та цегли, створенню пам’яток монументального і станкового живопису, скульптури. На Русі почалося виробництво прикрас з перегородчастою емаллю, полив’яного і скляного посуду, різних скляних прикрас (намистин, каблучок, браслетів). З будівництвом церкви Богородиці (Десятинної) в Київ з Корсуня вивозиться значна кількість пам’яток грецького мистецтва, навіть дві мідні «капищі» і четверо мідних коней (квадрига), що були встановлені на площі перед церквою. Наприкінці X ст. в Київ було вивезено кілька мармурових саркофагів, використаних для князівських поховань. До нашого часу неушкодженим зберігся саркофаг Ярослава Мудрого.
896
Добровольський И. Г., Дубов И. В., Кузьменко Ю. К. Младшерунические надписи // Мельникова Е. А. Скандинавские рунические надписи. — М., 1977. — С. 154, 155.
898
Даркевич В. П. Международные связи // Археология СССР. Древняя Русь. Город. Замок. Село. — М., 1985. — С. 392.
899
Булкин В. А, Дубов И. В., Лебедев Г. С. Археологические памятники Древней Руси IX—X вв. — С. 143, 144.