При будівництві перших храмів — Богородиці, св. Софії і, можливо, інших — були використані мармурові деталі X—XI ст. У XI ст. з пірофілітового сланцю налагоджено виробництво парапетів хор Софії Київської, рельєфів, подібних парним зображенням святих воїнів з території Дмитрїївського монастиря, або рельєфів з міфологічними сценами, знайдених на території Печерського монастиря.
Існує думка, що головним постачальником виробів візантійського ремесла був Константинополь. Тут був монетний двір, майстерні зброярів, ювелірів, імператорські гінекеї, в яких виготовляли найвищого гатунку шовкові тканини і парчу. В XI—XII ст. зростає імпорт на Русь тканини і начиння, а зменшення імпорту полив’яного посуду пов’язане з конкуренцією товарів місцевого виробництва.
З Візантії походять визначні пам’ятки середньовічного художнього ремесла: Вільгортська чаша, потири, дискоси, емалеві пластини Мстиславого Євангелія, іконки і деталі шкатулок з кістки. У XII ст. зв’язки поширюються на візантійську провінцію, і з Солуні потрапляють амфори, а з Коринфа — скляний посуд, знайдений у Новогрудку, Новгороді, Турові, Старій Рязані. З цим же напрямком торгівлі пов’язані знахідки стеатитових іконок, скарбів монет. У XII ст. зростає роль посередників — Херсона, половецького Судака, а частина візантійського імпорту надходить до Галича.
Становлення давньоруської культури проходило під постійним впливом країн Західної Європи. Найбільш раннім свідченням таких зв’язків є франкські мечі з клеймами середньорейнських майстерень Ulbercht та Ingelred, що датуються X ст. З 20-х рр. із Заходу надходять денарії германського чекана, окремі монети з Англії, Чехії, Угорщини. Частина бурштину, що знайдена в містах Русі, походить з Прибалтики.
Розквіт культурних зв’язків з країнами Заходу припадає на другу половину ХІІ ст., що пов’язано з порівняно масовим виробництвом в цей час ремісничих виробів як в містах Німеччини і Франції, так і Русі. Один з шляхів проходив через Регенсбург, Прагу, Краків, Володимир-Волинський на Київ, інші — через Дорогичин, Готланд. Головними магістралями, по яких надходив імпорт, були дунайська, магдебурзька, прибалтійська. Крім романського начиння на Русь, в основному регенбурзьким шляхом, потрапляли емалі з Ліможу. Знахідки давньоруських речей (пряслиць, полив’яного посуду, писанок, хрестів-енколпіонів, скроневих кілець) походять з Польщі, слов’янського Помор’я, Чехії, Моравії, Німеччини, Трансільванії та ін.
Початок зв’язків зі Сходом у слов’ян відносять до VI—VII ст. — часів контактів з болгарами й аварами, з Хозарським каганатом — до VІІІ—IX ст. Скарби арабських монет — дирхемів, у VIII—IX ст. охоплюють слов’янські племена Лівобережжя, де роменська археологічна культура співвідноситься з племенем сіверян. У IX — першій половині X ст., в період, який збігається з початком правління Абасидів, ісламські купці проникають на європейський ринок, з вигодою для себе збувають лишки монетного срібла в обмін на сировину і рабів.
«Повість минулих літ» замовчує слов’яно-хозарські відносини з 885 по 965 р., проте інші джерела свідчать про те, що Хозарський каганат, а точніше колонія купців рахдонітів, мала переважний вплив на розвиток культури Східної Європи до середини X ст.[901]. Тільки після укладення 945 р. договору з Візантією і реформи податкової системи княгинею Ольгою, Давня Русь почала створювати власну культуру нового типу, більш орієнтовану на Візантію.
Вплив культури країн Ісламу помітний в першу чергу у побуті слов’янської знаті. Це зовнішня розкіш, звичаї дарувати дружинникам багаті шовкові тканини, поясні прикраси, дорогоцінний посуд, монетне срібло. Монетні скарби пов’язані з судоплавними річками та найдавнішими містами (Київ, Любеч). Ісламські ремісники виготовляли в містах Русі прикраси за східними зразками. Прикладом є знахідка на Подолі у Києві пірофілітової формочки для виготовлення поясних бляшок з арабським написом «Благословіння...».
Розквіт Волзького торгового шляху пов’язаний з прийняттям Ісламу Волзькою Булгарією. В XI ст. торгівля охоплює скляні вироби — золотоскляне і срібноскляне намисто. Твори ювелірів Волзької Булгарії знаходять і західніше Києва: плетені гривни типу Балькульського скарбу під Казанню знайдені у скарбах другої половини X — початку XI ст. поблизу Копієвки, Боршевки, В. Хайчі. З Києва походить серія сфероконічних посудин XII—XIII ст. для ртутних препаратів, ліків, знайдених серед залишків князівських палаців і ремісничих майстерень на Старокиївській горі. Ртуть вивозилася з Волзької Булгарії для виробництва фарб і амальгування благородних металів. Через Булгар на Русь потрапляли шовкові середньоазійські тканини.
901
Гумилев Л. Н. Трагедия на Каспии в X в. и «Повесть временных лет» // Литература и искусство в системе культуры. — М., 1988. — С. 119.