Про існування у східних слов’ян писемності ще до офіційного запровадження 988 р. на Русі християнства засвідчують повідомлення арабських письменників та вчених X ст. Ібн Фадлана, Ал Масуді, Ібн ель Недіма та перського історика XII ст. Фахр ед-діна Мерверудді[912].
Щоб уявити собі виникнення і розвиток писемності у східних слов’ян варто навести періодизацію слов’янської писемності, подану на початку X ст. болгарським письменником Чорноризцем Храбром: «прежде убо словене не имеху книг, но чъртами и резами чьтеху и гадааху, погани суще, кръстивше же ся, римскими и греческими писмени нуждаахуся (писати) словенску речь без устроенна... и тако бешоу многи лета». Далі оповідається, що у слов’ян з’явився Костянтин Філософ, який винайшов слов’янську азбуку[913].
В історії розвитку слов’янської писемності Храбр, таким чином, вирізняє три періоди. Спочатку, коли слов’яни були язичниками, вони не мали книжок, а для ворожіння і лічби користувались чертами і різами. Пізніше, ставши християнами, намагалися записувати слов’янську мову за допомогою грецьких і латинських літер. Третій період розвитку слов’янської писемності Храбр пов’язує з винаходом Костянтина Філософа.
На думку вчених, черти і різи були в ужитку і східнослов’янських племен на Русі[914]. Чертами і різами написана грамота русів, про яку згадує Ібн ель Недім, передаючи оповідь посла одного з кавказьких князів до царя русів за рік до запровадження на Русі християнства: «Один чоловік, словам якого я можу вірити, розповів мені, що цар гори Кабк послав його до царя русів, і це була йому нагода запримітити, що ці останні мають письмо, яке вирізується на дереві. При цьому він витягнув кусок білого дерева і подав його мені. На ньому були вирізані письмена, які означали чи то слова, чи то окремі літери»[915]. За описом ця грамота — типова берестяна табличка, а відтворений арабським вченим напис — це давнє докирилівське письмо — черти і різи.
Підтверджується існування у русів писемності типу черт і різів й багатьма археологічними знахідками. Вартими уваги є черняхівські календарні знаки, досліджені Б. О. Рибаковим[916], та знаки на шиферних пряслицях, на амфорах, корчагах, що походять з Києва, Вишгорода та інших давньоруських міст, на ребрі барана з-під Чернігова, на глиняному горщику X—XI ст. із с. Алєканова під Рязанню та на уламках ліпних горщиків із житла VII—VIII ст. на схилах Старокиївської гори у Києві. На зазначених предметах накреслені написи у вигляді рисок, знаків тощо. Найбільше таких накреслень на шиферних пряслицях із Києва, Вишгорода, Чернігова, Жовніна і Воїня[917]. Іноді на одному пряслиці напис міг сполучати знаки і кириличні літери. Подібне засвідчено в сполученні кирилиці з графіті значкового типу на вишгородському пряслиці з написом «Юліана» (знахідка 1937 р.), на пряслиці з розкопок 1981 р. на Старокиївській горі та на пряслиці з Аскольдової могили. Часто на пряслицях графіті виступають або у вигляді окремих знаків, або в’язі чи кількох знаків, з’єднаних у певну сукупність (Воїнь і Жовніно). Безумовно, графіті значкового типу на пряслицях, на корчагах, амфорах та інших посудинах, різних предметах побуту — це написи різами (у вигляді рисок, знаків), елементи системи слов’янського письма першого періоду розвитку слов’янської писемності, яка існувала у східних слов’ян і є яскравою ілюстрацією до першого періоду розвитку писемності у слов’ян за Храбром.
Та проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребували і держава і церква. Складні філософські догмати християнського вчення не могли бути передані за допомогою черт і різів, тому на першому етапі ознайомлення східних слов’ян з візантійською культурою і внаслідок економічних зв’язків виникла необхідність користуватись грецькими літерами. Всі слов’янські звуки приблизно передавалися сполученням грецьких літер, що, звичайно, мало великі незручності. Тому і виникають перші спроби доповнення грецького алфавіту спеціальними знаками для досконалішої передачі особливостей слов’янської фонетики.
Спочатку в слов’янській чи руській азбуці додаткових літер було не 19, як у пам’ятках книжної писемності XI ст., і навіть не 14, як в азбуці X ст., згадуваній Чорноризцем Храбром, а значно менше. Доказом існування у східних слов’ян докирилівського письма є «руська» азбука, наведена перським істориком кінця XII ст. Фахр ед-діном Мерверудді (19 грецьких і 3 слов’янські літери, яких не знали греки: Б, ДЖ, Ш)[918], та азбука, виявлена і досліджена С. О. Висоцьким в Софійському соборі, що складається з 27 літер (із них 23 літери грецького алфавіту, решта для передачі слов’янських звуків: Б, Ж, Ш, Щ)[919]. Софійська азбука була видряпана на штукатурці XI ст. і, очевидно, відображала письмо якихось відомих у той час писемних пам’яток, що зберігались в «митрополії руській». Стародавню азбуку міг написати або дяк-учитель або один з його учнів, що навчались в приміщенні Михайлівського вівтаря (недарма на стіні собору бачимо напис: «Піщан писав до дяка ходивши виучеником»). Повідомлення Мерверудді про алфавіт русів спирається на свідчення IX—X ст. Побудоване на грецькій основі письмо русів побутувало ще задовго до подорожі Костянтина Філософа в Хозарію. Між іншим, за так званим Паннонським «Житієм» слов’янського просвітителя, він 860 р. бачив у Корсуні (Херсонесі) книги — євангеліє і псалтир —написані «роусьскыми письмены». За два тижні перебування в Херсонесі Костянтин з допомогою людини, яка володіла «руською бесідою», тобто мовою виявлених книг, на подив багатьох почав читати, перекладати й розмовляти цією мовою[920]. Отже, йдеться про наявність книжної писемності у східних слов’ян до 860 р. Людина, яка розмовляла руською мовою, це, безумовно, якийсь східний слов’янин, русин. Щодо цього не існувало сумнівів уже в Давній Русі. В одному з рукописів руських читаємо: «а грамота русская явилася, богом дана, в Корсуни русину, от нея же научися философ Константин»[921]. Як справедливо зазначив П. Я. Черних, «нема підстав сумніватися в цьому і в наш час»[922].
912
Истрин В. А. Возникновение и развитие письма. — М., 1965. — С. 444, 445; Умняков И. «История» Фахр эддина Мубаракшаха // ВДИ. — 1938. — № 1. — С. 113.
913
Лавров П. А. Материалы по истории возникновения древней славянской письменности. — Л., 1930. — С. 112; Куйо М. Куев. Черноризец Храбръ. — София, 1967. — С. 188.
917
Петров В. П. Слов’янська писемність за археологічними пам’ятками // Питання походження і розвитку слов’янської писемності. — К., 1963. — С. 20—23.
918
Умняков И. Указ. соч. — С. 113; Бартольд В. В. О письменности у хазар: Сочинения. — М., 1968. — Т. 5. — С. 460.
919
Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI—XVII вв). — К., 1976. — С. 225—240.
920
Лавров П. А. Указ. соч. — С. 12; Сказания о начале славянской письменности. — M., 1981. — С. 77, 78.
922
Черных П. Я. Язык и письмо // История культуры Древней Руси. — М.; Л., 1951. — Т. 2. — С. 131.