Продовжувачем справи Володимира став його син, князь Ярослав Мудрий, який особливу увагу приділив розвитку будівництва і культури, зокрема розвитку писемності. У літописній похвалі цьому князю, між іншим, зазначається його просвітительська та будівнича діяльність, який «насѣя книжными словеса сердца вѣрных людий»[948]. Ще будучи новгородським князем, Ярослав наказав заснувати школи і навчати в них грамоті трьохсот дітей. Треба думати, що просвітницька діяльність у Києві набула ще більшої широти.
Ярослав при київській митрополії — Софійському соборі — засновує школу перекладачів (скрипторій), де зібрав багатьох переписувачів. Нагромадження книжок уже в 30-і роки XI ст. спричинилося до створення при Софійському соборі бібліотеки. Та й сам Ярослав, за літописом, «любимъ бѣ книгамъ, и многы написавъ положи в свтѣй Софьи церкви»[949].
Освіченими людьми була і вся родина київського князя. Так, відомий напис його дочки Анни, королеви Франції, на грамоті Суассонському абатству під Парижем. Син Ярослава Всеволод знав п’ять іноземних мов, а внук Володимир Мономах був відомим письменником. За часів Ярослава у Києві написаний відомий літературний твір «Слово про закон і благодать».
Крім Києва та Новгорода, школи для навчання дітей були засновані і в інших містах Київської Русі.
У спеціальних початкових школах готували, головним чином, кадри нижчого духовенства. Але існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський навчався в одного з учителів у місті Курську.
Про поширення навчання грамоті свідчать деякі написи-графіті на стінах Софійського собору в Києві. Тут було знайдено давню слов’янську абетку[950] та напис одного з учнів, що вчився у софійських дяків: «Піщан писав до дяка ходивши виучеником»[951].
Писемні джерела зберегли відомості про те, що початкові школи в Києві функціонували при деяких монастирях. Дочка київського князя Всеволода Янка (Ганна) в 90-х роках XI ст. заснувала при Андріївському жіночому монастирі школу для дівчат, де навчали писанню, ремеслам, співу і шиттю[952]. У Західній Європі подібні жіночі школи з’явились значно пізніше.
Крім звичайної грамотності, літописні джерела розповідають про «книжне навчання», під яким мається на увазі проходження спеціального курсу середньовічних наук: богослов’я, філософії, а також граматики, риторики, співів та деяких відомостей з історії. Учні одержували знання не лише від учителів, а й з перекладної літератури, що рано з’явилася на Русі.
Безумовно, створення шкіл і розповсюдження писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства. Освічені люди були необхідні не тільки для впровадження нового культу, але й для функціонування органів державного управління та економічного життя, торгівлі.
Наукові знання
В галузі розповсюдження наукових знань Київська Русь стояла на одному рівні з передовими країнами Європи. Як і вони, відзначалася характерним для середньовіччя богословсько-схоластичним сприйняттям світу. Як і вони, мала в XI—XIII століттях «зародки справжньої науки, себто елементи об’єктивно істинного знання про матеріальну дійсність»[953]. Ці знання, почерпнуті з різних перекладних джерел («Фізіолога», «Шестоднева», трактатів Козьми Індикоплова) розвивались паралельно із знаннями, що з’явились в результаті виробничої діяльності людей. Реальні знання — практична наука ремісників і землеробів — як необхідні і корисні для суспільства набули якнайширшого розповсюдження в усіх галузях господарської діяльності Київської Русі.
Знання з математики необхідні були під час будівництва монументальних споруд. Так звані вавілони були своєрідними креслениками, що складались із квадратів і прямокутників, в яких закодовувалися дані про будівельну механіку та опір матеріалів[954]. Арифметичними знаннями здавна користувались на Русі під час торгівлі. Провадились також складні обчислення, записувались міри довжини, обсягу. Робились складні розрахунки, викликані потребами церкви у складанні календарів і пасхалій. У грошовій системі використовувались наочно-обчислювальні засоби — абака[955]. Схема обчислення давньоруської абаки відтворена, наприклад, на мініатюрі Радзивіллівського літопису.
950
Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI—XVII вв.). — С. 225—240.
954
Рыбаков Б. А. Архитектурная математика древнерусских зодчих // Из истории культуры Древней Руси. — М., 1984. — С. 82—104.