На стінах знаходилися «заборола» — бойові площадки з дерев’яними брустверами, в яких прорізалися бійниці. Про такі заборола пише літопис 1097 р.: «Мстиславу же хотящю стрѣлити, внезапу ударен бысть под пазуху стрѣлою на заборолѣх сквозѣ дску скважнею».
Зверху заборола перекривалися дерев’яною покрівлею. Інколи дерев’яні частини стін та заборола обмащувалися глиною, щоб запобігти пожежі під час штурму.
Прикладом давньоруських оборонних укріплень, що добре збереглися до наших часів, можуть слугувати вали Білгорода — могутньої фортеці й значного міста поблизу Києва, будівництво якого датується до 991 р.
Особливість валів Білгорода та інших фортечних укріплень часів Володимира (вали Переяслава 992 р., городища в с. Зарічному на Стугні) полягала в тому, що зовнішній скіс був утворений кладкою з сирцевої цегли з дерев’яними конструкціями. У XI ст. зовнішні скоси валів укріплювали дерев’яними зрубами, як було побудовано укріплення Києва 1037 р. за Ярослава Мудрого.
Отже, давньоруські укріплення робилися, в основному, з дерева і землі. Ця традиція в майбутньому мала дуже велике значення для східних областей України та Подніпров’я, де бракувало каміння. Згодом на Україні, особливо піч час визвольної війни українського народу в XVII ст., за цією давньоруською традицією було побудовано багато укріплень.
Мандрівник XVII ст. Павло Алеппський пише, що всі міста, містечка і навіть села за часів Богдана Хмельницького укріплювалися земляними валами і дерев’яними стінами від нападів польської шляхти.
Забудова давньоруських міст була досить кучною — це властивість усіх середньовічних міст, де кільце фортечних стін стискує розвиток території міста. Проте в Київській Русі кучність була значно меншою ніж у містах Західної Європи.
Здебільшого великі міста мали три складові частини — «дитинець» («Днешній град», або «Вишгород», «Гора»), «Окольний град» та заселені околиці — «посади», «кінці». «Дитинець» — найстаріша частина міста, міська цитадель, укріплена стінами, валами й ровами. Особливо укріплювався той бік дитинця, який не був захищений природними перепонами — річками, яругами. В дитинці знаходилися княжі та боярські двори, які часом займали значну територію. Так, Великий княжий двір у Києві мав такі розміри, що, крім багатьох споруд, житлових та господарських комплексів, там було ще стільки місця, що можна було проводити кінні змагання.
У дитинці жили бояри та дружинники, численна князівська та боярська челядь і ремісники, які обслуговували безпосередньо княжий дім та боярські хороми. Тут же будувалися міський собор та єпископський двір, палацові церкви та монастирі. Розміри дитинця були різні: від 10 га в найбільших містах (Київ, Переяслав) до 0,5—1 га в менш значних центрах. У цьому випадку дитинець наближався за характером до феодального замку.
Під час облоги міста ворогом дитинець був останнім сховищем громади. Так, описуючи події 1078 р. в Чернігові, літопис повідомляє: «Володимер же приступи ко вратом восточным от Стрежени, и отя врата и взяша град окольний и пожгоша и, людем же вбѣгшим в днѣшний град».
В Київському дитинці відбивалися кияни від навал Батия 1240 р. після того, як було взяте «місто Ярослава».
Другу частину міста становив «Окольний град», або «Острог», іноді його звуть «посад». Це — місто у повному розумінні слова. Воно здебільшого розташовується з напільного боку дитинця й оточується також укріпленнями іноді більш могутніми, ніж укріплення дитинця. В Окольному граді знаходилися квартали ремісників, торговельна площа, подвір’я купців, численні церкви та монастирі.
Часто до міста приєднувалися нові території, які в свою чергу обносилися стінами й укріпленнями («Третяк» у Чернігові та ін.).
«Окольний град» сягав у великих містах 50—100 га. Поза міськими укріпленнями знаходилися передмістя — «сторона», іноді їх звали «кінцями». Це — ремісничі, іноді торгові поселення, що займали часом велику територію і зрідка мали власні укріплення. Такі передмістя заселялися здебільшого ремісниками певного фаху: кожем’яки селилися біля води, гончари — біля виходу глини тощо. Іноді в передмісті жили певні етнічні групи — німці в Смоленську, євреї — в Києві.