Тип храму походить від типу Успенського собору, з тією різницею, що в широкому нартексі по боках розташовані вежі зі сходами на хори і хрещальня. Їхні об’єми ризалітами виходять на півфасади.
До входів з трьох боків церкви були прибудовані притвори, перекриті трилопасним склепінням. Це перший приклад конструкції, що в дальшому відіграватиме велику роль у композиціях давньоруських церков.
Техніка мурування стін значно відрізняється від мурування в XI ст. Каміння в стінах порівняно мало. Це вже не стільки змішане мурування, а мурування із затопленими рядами, тобто один ряд цегли затоплений між верхнім і нижнім, а зовні затинькований, що імітує зміщене мурування.
Усі без винятку споруди часів Володимира Мономаха (1113— 1125) в Києві, Смоленську, Борисполі, Ростові та інших містах були муровані технікою «opus mixtum», або імітували її (церква Спаса на Берестовім). Першою, відомою нам за часом спорудою, збудованою технікою порядкового цегляного мурування («opus isodus») була церква Федорівського монастиря в київському дитинці, будівництво якої розпочалося 1129 р. за правління Мстислава Володимировича. Мурування велося, як і в попередні часи, з великоформатної плінфи, товщина якої стає більшою. Розміри цегли в спорудах 30—40-х рр. придніпровських земель найчастіше: 18—27х 26—35х 4—4,5 см.
Після закінчення будівництва Федорівського монастиря, майстри князя Мстислава на його замовлення будують в 1132—1136 рр. у Києві на Подолі церкву Богородиці Пирогощі, в котрій риси нового стильового напряму оформилися повністю.
За типом — це був порівняно невеликого розміру (14 х 19 м) шестистовпний хрестовокупольний храм з однією главою. Фасади церкви розчленовані пілястрами з півколонами, що було характерною відзнакою стильового напряму. Площини фасадів були майже позбавлені декору. Як можна гадати, їх прикрашав лише аркатурний фриз під закомарами та над карнизом бані. Розпланування церкви було зроблено неточно, а цегла з якої вона була побудована — дещо гіршої якості, ніж в княжих спорудах попередніх часів.
В 1144 р. майстри князя Всеволода Ольговича, можливо ті, що будували церкву Богородиці Пирогощої, будують церкву Георгія в Каневі, пізніше переіменовану в Успенський собор. Це шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний однією главою. Фасади розчленовані пілястрами з напівколонами. Їх площини прикрашено декоративними півциркульними нішами. Фасади і підбанник оздоблені тонкими лізенами та акуратним орнаментом. На трьохуступчастих порталах збереглися залишки фрескових оздоблень. Хори розташовані над нартексом, на них ведуть сходи в товщі західної стіни.
Найвідомішою пам’яткою архітектури XII ст. є Кирилівська церква у Києві, що була побудована в середині XII ст. Мономаховою онукою Марією Мстиславівною на спомин про свого чоловіка — київського князя Всеволода Ольговича (помер 1146 р.). Церква була собором феодального («вотчинного») монастиря, що належав чернігівській династії князів Ольговичів.
За типом це шестистовпний хрестовокупольний храм, досить великого розміру (15x20,5 м). У пропорціях цього храму вжито ту ж саму систему («20 мір в ширину і 30 мір в довжину»), що і в Успенському соборі Печерського монастиря. Будували церкву київські майстри (про це свідчить відсутність знаків на ребрах цегли, що характерно також і для церкви Богородиці Пирогощі), певно, не дуже високої кваліфікації.
До третьої чверті XII ст. можна віднести невеликий чотиристовпний храм у Зарубському монастирі на Дніпрі, де знаходився важливий стратегічний пункт Київської землі. Храм мав півколони на фасадах і, судячи з археологічних знахідок, деталі з лекальної цегли.
Чотиристовпною була й Василівська церква в Києві — остання споруда доби, яку ми розглядаємо. Церкву побудував на Старому дворі в київському дитинці 1183 р. князь Святослав Всеволодович. Споруджена вона вже з маломірної плінфи, що є характерним для пізнішого стилістичного напряму. При традиційній схемі фасадів напівколонами і витягнутою по осі композицією основного об’єму, архітектура церкви має істотні відміни, що ріднять її з архітектурою пізніших часів. Пропорції її значно стрункіші, фасади оздоблені візерунками з поставленої на ребро плінфи, віконні відкоси не прямі, а скошені. Півколони стрункіші і тонші за попередні у таких спорудах.
Першою будівлею нового стильового напряму кінця XII — першої половини XIII ст. в Київській землі і, як можна гадати, однією з перших на Русі, була церква Василя в Овручі, збудована близько 1190 р. князем Рюриком Ростиславичем. За типом, це чотиристовпний, трьохапсидний, одноглавий храм з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Внутрішній простір храму (без апсид) точно вписується в квадрат. Характер розташування стовпів свідчить про намір будівничого створити центричну композицію, а незначні виступи лопаток (12—14 см) — про прагнення розкрити внутрішній простір. Незвичайним для типів споруд попереднього стильового напряму є дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад. Вежи Овруцького храму, як можна вважати, навіяні образами споруд Ярославових часів, зокрема Київської Софії. Проте від останніх вони відрізняються і формами, і строго симетричним характером постановки. Можливо, що вежи мали певні оборонні функції. Цей прийом буде в подальшому характерним для ряду кам’яних споруд України, Білорусі та Литви, де позначилися оборонні риси.