Біля джерел давньоруської архітектури були візантійські майстри, які створили перші придворні храми Рюриковичів: Десятинну церкву і Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Більш енергійна переробка константинопольських традицій зодчества починається з епохи Ярослава Мудрого і завершується на рубежі XI—XII ст. становленням самостійних архітектурних шкіл[1013]. Ці школи функціонують у Переяславі, Новгороді, Чернігові, пізніше у Галичі й Суздалі. Поступово будівництво з княжого подвір’я переходить у міста, монастирі. Дерев’яна культова архітектура значною мірою спирається на традиції місцевого слов’янського домобудівництва. З широким будівництвом пов’язана традиція кам’яної пластики, що виникла у Києві під впливами візантійських майстрів. Шиферні рельєфи Софії Київської виконані на високому професійному рівні. Міжнародні зв’язки яскраво проявили себе у мистецтві обробки каменю, зокрема в каролінгських мотивах Чернігова і романських у Галичі та храмах Володимиро-Суздальської землі.
З формуванням і розвитком церковної організації, зв’язками з культурами Візантії і Заходу пов’язане утвердження нових форм мислення, виникнення філософської думки. Тут відбувся складний процес пристосування форм християнської віри, ідеології до традиційного язичницького світосприймання, засвоєння класичних авторів «еллінської мудрості». Концепція влади створюється Іларіоном у «Слові про Закон і Благодать», а концепція влади від бога була засвоєна давньоруською політичною думкою вже в «Житії Бориса і Гліба». Пантеїстичний раціоналізм проявився у творах Климента Смолятича і Кирила Туровського[1014]. Дослідники відзначають, що процес сакралізації князівської влади мав на Русі дохристиянське походження і набув у Володимира Мономаха індивідуального характеру[1015].
Велике значення давньоруська культура мала для тюркських народів півдня Європи, серед яких поширювалися християнство, ремесла, землеробство, міські форми життя. Економічні зв’язки Русь підтримувала з Волзькою Булгарією, Візантією, Угорщиною, Польщею та іншими країнами. Проте головна спадщина її культури — у поширенні досягнень середземноморських цивілізацій на величезних просторах Східної Європи, передачі її досягнень на Північ Європи, у Західну Європу. Цей процес був значною мірою припинений хрестовими походами, а найбільше — монголо-татарською навалою. Проте культурна спадщина Русі залишилась основою для культур двох великих державних об’єднань, які виникли на її території — Литовської держави і Московського князівства, а також відіграла суттєву роль у підтримці культур південних слов’ян у період їх поневолення Оттоманською імперією.
Умовні скорочення
АДСВ — Античная древность в средние века
АО — Археологические открытия
ВВ — Византийский временник
вди — Вестник древней истории
ВИ — Вопросы истории
ВКУ — Вісник Київського університету
ГИМ — Государственный исторический музей
ЖМНП — Журнал Министерства народного просвещения
ИЗ — Исторические записки
ИРАИМК — Известия Российской Академии истории материальной культуры
ИСССР — История СССР
КСИА АН СССР — Краткие сообщения Института археологии АН СССР
МАО — Московское археологическое общество
МГУ — Московский государственный университет
ПВЛ — Повесть временных лет
ПСРЛ — Полное собрание русских летописей
СА — Советская археология
САИ — Свод археологических источников
СЭ — Советская этнография
ТОДРЛ — Труды отдела древнерусской литературы
УІЖ — Український історичний журнал
1014
Замалеев А. Ф. Философская мысль в средневековой Руси (XI—XVI вв.). — Л., 1987. — С. 137, 147.
1015
Чичуров И. С. Политическая идеология Средневековья. Византия и Русь. — М., 1990. — С. 127.