Широкі археологічні розкопки проведені у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Луцьку, Новгород-Сіверському, Любечі, Вишгороді, Звенигорода Білгороді, Львові та інших містах, а також на багатьох городищах, селищах і могильниках уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Тетерева, Горині, Случі та інших рік. Виявлений археологічний матеріал у ряді випадків є єдиним джерелом висвітлення життя того чи іншого давньоруського центру.
Київській Русі присвячено велику кількість наукової літератури. Вітчизняна історіографія має низку фундаментальних монографічних праць, у яких розгорнуто широку панораму історичного розвитку Русі від IX до XIII ст. В українській історичній науці це насамперед роботи Д. М. Бантиш-Каменського, М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. С. Грушевського, В. Й. Довженка, М. Ю. Брайчевського, М. Ф. Котляра, П. П. Толочка та іп. Серед російських істориків визначний внесок у вивчення історії Русі зробили М. М. Карамзін, С. М. Соловйов, В. Й. Ключевський, С. В. Юшков, А. М. Насонов, Б. Д. Греков, М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, В. Т. Пашуто, І. Я. Фроянов, В. Л. Янін. Русь перебуває також у сфері постійних інтересів зарубіжних істориків. Ряд вартісних праць присвятили їй Г. Вернадський, А. Стендер-Петерсен, X. Арбман, Е. Доннерт, В. Водов, Л. Мюллер, Д. Смоленський, Я. Пеленський, О. Пріцак, І. Шевченко, Ф. Дворнік, С. Френклін та ін.
Тема «Київська Русь» для української науки традиційно є одною з пріоритетних, оскільки в ній знаходимо витоки багатьох явищ історичного розвитку наступних епох. В Інституті археології НАН України працював і працює кваліфікований колектив науковців, який провадить велику роботу в галузі археологічних досліджень пам’яток Київської Русі, джерелознавчого опрацювання здобутих матеріалів, а також їх історичної інтерпретації. В наш час, коли писемні джерела практично вичерпали свої можливості, а сподіватись на відкриття нових не доводиться, лише археологія здатна якісно збагатити знання про Київську Русь.
Авторський колектив сподівається, що археологічні матеріали, які широко використані у цій праці, внесуть в історичний образ Русі нові важливі риси. Це стосується усіх сторін її політичного життя, але насамперед соціально-економічного, етнічного і культурного розвитку.
Третій том «Давньої історії України» підготовлений до друку авторським колективом у складі П. П. Толочка (передмова до третього тому, вступ, розділи І, III, глави 1, 2, 3, 6, 7 розділу IV, розділ V частини другої), В. Д. Барана (вступ, глави 1, 2, 4 розділу І, розділ II частини першої), Я. В. Барана (розділ IV частини першої), Д. Н. Козака (глави 1, 2, 3 розділу І, розділ V частини першої), Б. В. Магомедова (глави 2, 3 розділу III, глави 1, 2 розділу VI частини першої), С. П. Пачкової (глави 1, 2 розділу III частини першої), О. М. Приходнюка (глави 2, 3, 4 розділу VI частини першої), Р. В. Терпиловського (глави 1, 2 розділу І, розділи IV, V частини першої), Ю. С. Асєєва (глава 4 розділу VIII частини другої), С. О. Біляєвої (глави 4, 5 розділу IV частини другої), Я. Є. Боровського (глава 2 розділу VIII частини другої), B. М. Зоценка (глави 8, 9 розділу IV частини другої), Г. Ю. Івакіна (глави 4, 5 розділу II, глави 1, 2, 5 розділу VII частини другої), В. Л. Мица (глава 3 розділу VII частини другої), О. П. Моці (глави 1, 2, 3 розділу II, глави 1, 2, 3, 4 розділу VI, глава 4 розділу VII частини другої), Р. С. Орлова (глави 1, 3, 5 розділу VIII частини другої), C. П. Сегеди (глава 5 розділу VI частини другої), В. О. Харламова (глава 4 розділу VIII частини другої).
Бібліографія складена авторами.
Покажчики імен та географічних назв, пов’язаних з археологічними пам’ятками, уклали Л. Є. Скиба, О. В. Петраускас, Ю. Г. Писаренко.
Авторський колектив і редколегія третього тому висловлюють щиру подяку колегам, які взяли участь в обговоренні книги у відділах археології ранніх слов’ян та давньоруської і середньовічної археології, а також рецензентам і всім тим, хто люб’язно надав допомогу у підготовці цього тому до друку.
Частина перша
Давні слов’яни та їхні сусіди
Розділ I
Походження слов’ян
Глава 1
Найдавніші писемні свідчення про слов’ян
Початкові етапи життєдіяльності слов’ян як сформованого етносу проходили, очевидно, в глибинах Європейського континенту, на територіях, віддалених від центрів культурного життя. Тому давні історики, політики, географи, "які цікавилися варварським світом і багато про нього писали, залишили про слов’ян інформацію уривчасту, скупу і до того ж суперечливу. Впевнено можна спиратися лише на ті дані про слов’ян, які походять з раннього середньовіччя.