— Тож-бо я думаю: чому реклама телепатерів скисла? Ще з листопада, — вголос прокоментував Едик, заглушивши останні слова оратора. — Дулю їм, а не телепатію! А брехуни: військові лапу наклали, засекретили…
— Я чув, конкуренти притиснули…
— Та тихіше ви! Дайте послухати. Це серйозно.
— …спроби лікування реципієнтів успіху не мали. Проте, ігноруючи рекомендації фахівців, керівництво «Емпакома» має намір продовжувати експерименти з ментальним зв’язком. У цій ситуації мені й низці моїх колег не залишилося нічого іншого, як звернутися до широкої громадськості через засоби масової інформації. Я лікар, я давав клятву Гіппократа!.. врешті-решт, я громадянин, я просто людина!.. і спокійно спостерігати, як на вівтар прибутку…
— Адже і справді, серйозно… нервує…
На екрані з’явилася фігуриста блондинка-ведуча. Стріли вій (накладні?), завчений рефлекс усмішки. Наївний, незатьмарений думкою погляд блакитних очей, крізь які при бажанні, напевно, можна побачити задню стінку черепа.
Красуня.
— Але Вачаган Арсенович! Перепрошую! Адже свого часу і «патники»… ой, пробачте! — емпатичні комунікатори теж вважалися шкідливими? Може, історія лише повторюється?
Камера знов намацала дядечка із залисинами. Цього разу його супроводжував рядок: «Проф. Казарян В.А., доктор психології, зав. регіональним НДЦ „Емпаком“.»
— Я був би тільки радий, якби мої побоювання виявилися безпідставними. Дідько забирай, я б станцював на столі, коли б так трапилось!
Професор, що раптом став схожий на божевільного абрека, закусив губу. Відчувалося: спокійний діловий тон дається йому великою кров’ю. Куди легше було б зірвати краватку, скинути піджак і, оголивши вірний кинджал, кинутися різати експериментаторів, немов скажених собак. Але гнів спалахнув далекою блискавкою, розкотився громом — і зник за горизонтом.
Окуляри.
Тугий вузол краватки.
Розмірена, переконлива мова майже без акценту.
— Проте цього разу ми маємо в своєму розпорядженні реальні факти, у той час коли довкола емпат-комунікаторів ходили лише нічим не підтверджені чутки. Навіть на стадії лабораторних випробувань приладів серії «Сенсит» не було виявлено жодних побічних ефектів. Тепер же нами накопичено величезний статистичний матеріал, який однозначно підтверджує: емпатичні комунікатори абсолютно нешкідливі. Більш того, вони успішно застосовуються при лікуванні важких депресій, нервових розладів, різних фобій і навіть наркоманії з алкоголізмом. А про їх використання в побуті ви напевно обізнані не гірше за мене. Але ментальний комунікатор — це дещо принципово інше! Повторюю, цей пристрій украй небезпечний для психіки людини! Я можу навести отримані в ході досліджень дані…
У пам’яті спливла лютнева стаття, підготована Кирилом на замовлення тижневика «Горизонти бізнесу». До закінчення інституту залишалося ще півроку, але до нього, дипломника журфаку, все частіше зверталися різні видання. Спочатку відверто «жовті», пізніше — солідніші, на зразок тих же «Горизонтів…». Платили непогано. Кирило навіть почав розмірковувати: а чи не взяти вільний диплом?
Стаття була про сфери застосування «патників». Для Кирила, природженого сейфа, написати її стало справою честі. Попрацював на совість: стирчав на молодіжних дискотеках, де тінейджери з «патниками» за вухами, у вухах, у волоссі, на потилиці шаленіли від щастя, зарядившись від тусовки «драйвом»; на стадіонах, коли половина трибун із захопленим ревом схоплювалася в єдиному пориві, тільки-но центр-форвард «Металіста» засаджував м’яч «у дев’ятку». Спілкувався із закоханими, з молодятами, з лікарями-психіатрами й невропатологами; втерся у довіру до молодика — наркомана-початківця, з’ясувавши з перших рук: «ловити кайф» стало куди простіше, дешевше й безпечніше. Збирається компанія любителів забити косяк або нюхнути, беруть одну дозу на всіх, чіпляють «патники», сідають у коло… Один «довбеться», а кайф ловлять усі. Хай опосередкований, фільтрований, на «голих емоціях», але все-таки… З жорсткою наркотою такі жарти не проходили, але з травичкою і навіть з морфієм — цілком. Ейфорія транслювалася запросто. Між іншим, лікували наркоманів за дуже схожою методикою. «Пушери», ясна річ, були не в захваті: попит на легку отруту неухильно падав. Ходили чутки, що готується законопроект про легалізацію слабких наркотиків з продажем їх в аптеках по «групових заявках».
Стаття вийшла на славу. У номер пройшла з першого разу, майже без правок. А головред «Горизонтів…» обіцяв, як виникне потреба, неодмінно зв’язатися. Можна пишатися. У сейфа вийшло! Ще й трохи краще, ніж у колег з «патниками». Читав він подібні статейки в інших виданнях — нісенітниця, писанина…