І зараз Кирило почув тему! Гостру, сильну, потенційну сенсацію. Крах проекту телепатичного зв’язку від «Емпакома», виступ керівника дослідницького центру з публічним викриттям… Фарисей Савл, гонитель християн, на очах поважної публіки линяє у ворожий табір! Секс-бомбу з телика час гнати в шию: професор з доброї волі до них прийшов, тут лови момент, тисни по максимуму, а вона вимахує розмовою, наче сука — хвостом… Стаття статтею, але видно ж: у людини душа болить! Чому не допомогти чисто по-людськи?!
— Вадиме, слухай… Він що, має рацію? Це справді небезпечно?!
Ілонин кавалер здригнувся від несподіванки. Передача наближалася до фіналу, ведуча кліпала віями, загадково посміхаючись Казаряну, і Вадим нарешті відірвався від екрану.
— Має. Я — його асистент. Надивився на цих добровольців… Камікадзе, блін. Очі горять, усмішка по вуха — аякже, телепатія! Думки, блін, читати! Я! Перший! Без мила!.. А тепер?
— Що — тепер?
— Все тепер. Очі гудзиками, з рота слина капає. Собачки Павлова. Бурмочуть щось собі, іноді — на трьох мовах відразу. Деякі, блін, взагалі під себе ходять. Інші тримаються, але в довбешці — повний бардак. Що таке множинна шизофренія, уявляєш?
— У загальних рисах.
— У загальних, блін… Розщеплення особистості на ряд псевдо-самостійних субосіб. На ряд, розумієш?! А тут не ряд! Тут шеренгами, повзводно! Бум в історії психіатрії, блін… Наші розумники намилилися швидко дисери клепати. Повне, чорт би його побрав, самозабезпечення! Самі шизофреників плодимо, самі вивчаємо. А людей більше немає, розумієш?! Не люди вони тепер. Коротше, Казарян (ми його «Горцем» назвали) поліз на амбразуру: один, блін, залишуся, а гадів придушу! Знаєш, що після цієї передачі почнеться?!
Кирило відсьорбнув «Рислінгу».
— Ні хріна не почнеться, Вадюша. Спустять на гальмах. Якщо в справі великі бабки…
— От і я так думаю, — одразу скиснувши, протягнув Вадим. — Добровольці підписку давали, про можливі наслідки. При повному розумі і тверезій пам’яті… Значить, Вачагану Арсеновичу кранти! Та й мене, мабуть, випруть. Хрін з ним, з центром. Сам би все одно пішов! На цих Менгеле батрачити…
— Хлопці, досить про роботу!
Дивно було не те, що Ілона нарешті обурилася. Дивно, що вона не зробила цього набагато раніше.
— Задовбали! Мішель, діставай гітару…
Пізніше, коли Вадим вибрався на балкон покурити, Кирило, хоча й не курив, вийшов за компанію. Домовилися швидко. Познайомити з професором Казаряном? Чудово! «Горцю» зараз потрібен максимальний розголос. Звичайно ж, Вадим з радістю…
Розходитися гості почали після півночі. Охрипнувши від пісень, добряче напідпитку. Про телепередачу ніхто не згадував. Навіть Кирило. Посуд вони з Вандою мити не стали, залишивши на завтра. Встигнуть. Їм сьогодні не терпілося. Обом. Як уперше… «Або в останнє,» — промайнуло абсолютно невчасно. І зникло. Разом з рештою думок. Гучне биття двох сердець. У такт. В унісон. Солодкий — стогін? зітхання?
Зірки заглядали в кватирку.
Через два дні, беручи інтерв’ю у Казаряна, Кирило й помислити не міг, що незабаром з’ясується: професор помилився. Хочеться додати: «На щастя, помилився,» — але язик не повертається. «На жаль»? Теж, наче, не те…
У телепатичного проекту «Емпакома» несподівано відкрилося «друге дихання».
Кирило Сич: 1-е вересня ..18 р., 11:54
…кумедно.
Таємниця за сімома печатками: чому я вирішив вести записи від третьої особи? Гра розуму? Або страх виявитися голим «Я» перед натовпом? Хоча про натовп думалося лише потай… Але хотілося. Ах, як хотілося: ви бачите! це він! автор, той самий… Знав би, у що виллється, — зовсім не починав би. Зате тепер мені подаровано можливість закінчити. Сірники і маленьке багаттячко. Що горить, принце?
Слова, слова, слова.
Уявляю обличчя співробітників клятого «Емпакома», коли вони зрозуміли, що доля, повернувшись до них дупою, раптом нахилилася, задерла поділ і сказала: «Гаразд, хлопці! Хрін з вами. Користуйтеся…» Вже пізніше набігла купа мала академіків — пояснили, підтвердили, зробили розумний вигляд. А спочатку хрещений батько ментал-комунікації почувався, м’яко кажучи, поганенько. Примусити прогрес стрибнути вище голови — і побачити, що твій винахід здатний лише плодити психів. Швейцарець Бауер, голова проекту, запив. Подекуди почалися мітинги протесту: мляві, більше для реклами мітингерів, ніж від реального обурення. За півроку про невдачу взагалі забули. Преса перекинулася на придушення бунту в Катманду, телебачення смакувало бурхливі розлучення зірок. І раптом, як грім серед ясного неба: еврика!